ПРОЄКТНА РОБОТА № 2. РЗМ №2. Створення власних легенд чи переказів про рослини-обереги (13.11.2023)

Квітка папороті: легенди купальської ночі

    Із сивої язичницької давнини, на хвилях часу і народної пам’яті, прийшли до нас легенди про могутні обереги, які здатні захистити від лиха і наділити своїх володарів дивовижними можливостями. Одним із них наші предки вважали казкову квітку папороті — квітку щастя, яка розквітає один раз на рік, на Купала, в ніч напередодні літнього сонцестояння.

    Ця містична та загадкова рослина часто згадується не тільки в слов’янській міфології, але й у легендах Британії, Богемії, Німеччини, Франції та Сирії. Намагаючись пояснити спосіб розмноження папороті — рослини, яка, на відміну від інших, не цвіте, люди придумали безліч історій, однією із яких є давня слов’янська легенда про кохання бога небесного вогню, охоронця сонячного престолу сварожича Семаргла та красуні Купальниці-Купави, богині ночі. Їх любов народила двох чарівних близнюків, хлопчика і дівчинку, Кострому і Купала — діточок, які уособлювали собою союз вогняного сонячного світла та загадкової і містичної нічної темряви. Союз вогню і води, жіночого і чоловічого, життя і смерті.

    Від дядька, бога-громовержця Перуна, малюки отримали дар — чарівну вогняну квітку, квітку папороті, або ж — Перунів цвіт. Саме її століттями шукають відчайдухи в ніч на Івана Купала.

    Ось як описує пошуки квітки папороті професор Степан Килимник у роботі «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»: «Хто її дістане, хто зірве, той усе на світі знатиме, той відімкне навіть зачаровані замки без ключа, дістане без труднощів усі скарби, закопані у землі…той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, відвертатиме від своєї ниви град, грім, зливу, не боятиметься лихих сил…»

    За народними віруваннями, щоб знайти квітку папороті, необхідно ще до заходу сонця перед Івановим днем піти до лісу, зайти у найбільш глуху чащу, знайти папороть і, ставши поряд із рослиною, взяти пучок полину, окреслити коло навкруги себе, а під рослину постелити хустку. Згідно із повір’ям, у глуху ніч із листя папороті з’являється брунька, яка, ніби жива, коливається і росте, повертається і скаче. Рівно опівночі, із страшним тріском і громом, брунька розривається і на світ з’являється вогняна квітка нечуваної краси, така яскрава, що не можна навіть дивитись, і пахощі від неї ідуть по всьому лісу. На коротку мить зацвітає вона і відразу ж треба хапати квітку, бо, якщо забаришся, невидима рука тієї ж миті зірве чарівну рослину.

    У ту ж мить у лісі здіймається неймовірний гамір, шум, крик, грюкіт, регіт, завивання і бозна що! Здається людині, що все на неї валиться, ось-ось придушить! Усі лихі сили намагаються будь-що перешкодити людині й собі вхопити дивний цвіт. Якщо все ж пощастить вхопити квітку, то треба надрізати шкіру мізинця на лівій руці і всунути її під шкіру, або ж заховати біля серця чи під шапкою. З усіх боків лякають сміливця лихі сили: тут і мерці, відьми, упирі, вовкулаки, водяний і лісовик, мавки, русалки. Адже купальська ніч — це чарівна ніч, коли не тільки щастя ходить по землі. У цей час мають волю всі таємні сили лісу, поля, води, гір, скель та провалля. До других-третіх півнів треба протриматись, а тоді вже сила злих сил слабшає і можна йти додому.

Купальська легенда

Кажуть, що в ніч на Купайла звірі й птиці розмовляють людською мовою…

Кажуть, що на Купайла дерева переходять з місця на місце і дерево може прийти до того, кого полюбило…

Кажуть, що в якусь мить вода стає срібною…

А найбільше розказують про чарівний цвіт папороті.

Якщо парубок має сміливе серце і чисті наміри, то в ніч на Івана Купала може піти шукати квітку папороті. Росте вона у глухій хащі на галявині і зацвітає рівно опівночі на одну мить.

Хаща не пускає парубка: вовком виє, совою кричить, деревами дорогу заступає, гілками хапає… Хто не злякається і знайде галявину, побачить велике диво.

Опівночі на кущі папороті з’явиться брунька. Вона росте, коливається, як жива, набухає червоним сяйвом. Під удар грому брунька з тріском розкривається. Чудесна квітка заливає ліс сяйвом і пахощами.

Треба вмить окреслити коло пучком полину, розстелити вишиту хустину і зірвати квітку.

Підніметься крик, грюкіт, регіт, завивання… Навколо галявини зберуться лісовики, мавки, вовкулаки, відьми, почнуть лякати, просити віддати квітку…

Як сховає парубок квітку біля серця і не віддасть до третіх півнів, отримає щасливу долю. Дружину матиме ласкаву, дітей – чесних і роботящих. У роботі буде удача, в хаті – лад і достаток. А якщо не замутніє з часом його серце, то відкриються таємниці землі, будуть йому допомагати і звірі, і птиці, і добрі люди…

Цвіт папороті у постолі

Казка 

Якось на Купайла пас чоловік коней у лісі. День був спекотним, душним, коні забрели в саму хащу. Втомився чоловік, присів на галявині серед папороті та й  заснув.

І не побачив, як опівночі зацвіла папороть, як осипалась квітка, як одна полум’яна іскорка упала на його постоли.

Прокинувся на світанку і чує: птахи розмовляють, звірі перегукуються…

Стільки таємниць він дізнався! І де трава для коней найкраща, і коли дощ буде, і яке зілля цілюще, і де в землі скарби сховано, і як їх здобути…

Чоловік був не жадним. Викопав один скарб, господарство підправив і зажив собі. Коней випасає, людям підказує, коли сіяти, коли врожай збирати та як лікуватись…

Дружина його шанує, діти люблять, люди шанують.

Усе було б добре, та стали в гості навідуватися лісовики. То ласощі лісові несуть, то горілкою пригощають. Чоловік за гостинці дякує, у відповідь городиною обдаровує, а горілки не п’є.

Тоді лісовики принесли чоботи. Такі гарні, що вирішив чоловік їх поміряти. Тільки роззувся, як чорти ухопили його постоли і зникли.

І відразу перестав він розуміти мову звірів і птиць, забув, де в землі сховано золото.

А знання цілющого зілля та прикмет погоди лісові гості у нього не забрали. Мабуть, тому, що добру людину скрізь шанують.