1. Перегляньте матеріал.
Усі вважали мене добрим, та я був скупий. Мені,
наприклад, було шкода віддавати свої речі, навіть непотрібні. Я казав: «Бери,
будь ласка», а самому було жаль. Або приходив із гостей додому і починав
шкодувати, що з’їв мало цукерок. Мені було дуже соромно, що я такий жадібний і скупий.
Скоро мені стало зовсім тяжко віддавати свої речі.
Якось до мене
підійшов Володя.
-
Дай книжку почитати…
-
Не
можу. Сам читаю,- кажу.
-
А
потім даси?- питає Володя.
-
Потім
дам.
Петя попросив у мене олівці – помалювати, а
Гена – шахи – пограти.
- Не можу дати. Сьогодні сам малюватиму,- сказав я Петі.
А Гені сказав:
- Увечері сам гратиму в шахи.
Через два дні Володя зустрічає мене і каже:
-
Прочитав?
-
Що?-
запитую.
-
Книжку.
-
А-а-а!
Ще ні. Я повільно читаю. Кожну сторінку.
-
Ну
добре. А коли закінчиш, даси?
-
Дам.
Того ж дня до мене підійшов Петя.
-
Сьогодні
даси?- питає мене.
-
Ні,
не можу. Сам читаю.
-
Що
читаєш? – усміхнувся Петя.
-
Книжку.
-
Та я
в тебе олівці просив,- нагадав він.
-
А-а!
Малюю ще, малюю!
Потім я зустрів Гену.
-
Ну
як? Зараз даси?- питає
-
Ні,
ні! Сам читаю! Тобто малюю! Тобто граю!
Після цього хлопці в мене нічого більше не просили.
- Нічого, - усміхнувся я. – Скоро тато купить мені футбольний м’яч, і всі
відразу почнуть зі мною розмовляти.
Мені купили м’яч, і я вийшов з ним у двір.
Хлопці грали у настільний теніс. Я прибіг до них, показав м’яча і запитав:
-
Подобається?
-
Хороший
м’яч!- сказали хлопці й знову почали грати в теніс.
Від здивування я не знав, що робити. Я
бачив, що хлопцям дуже хочеться пограти, та вони не просили м’яча. Я пограв
трохи сам, і мені стало нецікаво. Я пішов додому. На столі лежали мої речі:
книжки, олівці, шахи. І раптом я зрозумів, що ось зараз, цієї миті, я можу
втратити всіх своїх друзів назавжди.
3. Скласти діалог на одну із тем.
Немає коментарів:
Дописати коментар