Патріотичні та інтимні мотиви творів Володимира Сосюри. Щирість його ліричного самовираження. Образ України, ідея нерозривної єдності людини з рідною землею, алегоричність образів (“Сад”). (17.12.2021)

 

Сад

В огні нестримної навали рубали, різали наш сад... 

А ми дивилися назад і за минулим сумували...

Руками власними тюрму творили ми собі одвічну... 

О будьте прокляті,— кому назад повернуте обличчя!

Кати нас брали на штики за слово, правдою повите... 

Ви ж розумієте?! Віки не знали ми, чиї ми діти!..

Хтось застромив у серце шило в чеканні марному весни... 

В саду розкішному лишились одні пеньки та бур’яни.

Кати на струни наші жили тягли із рук, як сон, блідих... 

І з нас співців собі купили, щоб грали їм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками, нам тільки снився волі гук.

 І похоронно над полями кричав і плакав чорний крук...

Він нам кричав про волі гнів, щоб ми повстали, захотіли!..

 Й кривавий дзюб об струни-жили в безкраїм розпачі точив...

Коли ж приходили раби володарям на струнах грати, 

серця не тисло від журби і не обурювали грати...

А струни плакали... Не в бій — вони нас кликали в утому... 

Та от прийшов співець новий і в струни вдарив по-новому.

І ми здригнули!.. Душі громом залив музичний буревій, 

що мчав, мов рокоти ріки, що рвався вдаль крізь піну шалу!

 І розцвіли старі пеньки, і бур’яни травою стали...

Це вдень було, коли той спів так схвилював серця всім хорі...

 А уночі вже сад шумів і крізь гілля сміялись зорі... 

Так несподівано і скоро наш сад постав і зашумів...

Його рубали, а він ріс! На місці зрубаного дуба росли нові!.. 

І навіть хмиз угору дерся!.. Краю любий!..

Ми дочекалися весни, ми вже підходимо до брами!.. 

Це ти той сад, о краю мій, колись порубаний катами!.. 

Над золотими берегами ти знов шумиш, такий рясний...

1928, Харків