Історія появи "Енеїди" (28.01.2022)

 «Енеї́да» — українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, заснована на сюжеті однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Вергілія. Написана чотиристопним ямбом.

Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. «Енеїда» — перша масштабна пам'ятка українського письменства, укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення новочасної української літератури. 

Історія видання

Історія видання «Енеїди» і.Котляревського.

Над «Енеїдою» Котляревський почав працювати приблизно у 1794 -1795 рр.

Уже перші розділи набули великої популярності, ходили по руках у багатьох списках.Один із списків під назвою «Малороссийская «Энеида» в трех частях» без погодження з автором опублікував любитель словесності конотопський дворянин Папура Максим у Петербурзі 1798р.

У другому виданні “Енеїди” (1808), ініціаторами якого напевне були вже інші люди, і заголовок словника, і сам словник передруковано без жодних змін. Так само як і перше, це видання поеми було для Івана Котляревського несподіванкою.

З 1796 р. Іван Котляревський перебував на військовій службі. В січні 1807 р. він був переведений у Псковський драгунський полк, дислокований у білоруському місті Ліда, а 23 січня 1808р. подав у відставку. З дуже обмеженими засобами для існування, без зв'язків, капітан у відставці опиняється на роздоріжжі. Серед меценатів, які могли допомогти капітанові у відставці, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому іншому Котляревський тільки через два з половиною роки після залишення військової служби (за формулярним списком — 3 червня 1810 р.) нарешті був призначений наглядачем (завідуючим) Полтавського дому виховання бідних дворян.

У цей неспокійний та невлаштований період свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, фінансував видання той же Семен Кочубей, бо на окремій сторінці посвята: “С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель”. Після виходу у світ власноручно підготовленого третього видання “Енеїди” та тривалих клопотів з улаштуванням на цивільній службі, Котляревський назавжди осідає в рідній Полтаві і неспішне завершує головну справу свого життя. П'ята частина “Енеїди” на кінець 1821 р. уже була завершена. Невдовзі була завершена й остання, шоста частина. Російський літератор М. О. Мельгунов після відвідання у серпні 1827 р. Котляревського писав М. П. Погодіну, що поема доведена автором до кінця.

+З біографічних нарисів про Котляревського ми дізнаємося, що він до кінця своїх днів працював над “Енеїдою” і незадовго до смерті продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який і видав його у 1842 році.

Сюжет

Отаман Еней з козацьким військом. Ілюстрація до «Енеїди» Георгія Нарбута близько 1920 р.

Книга перша. Після знищення Трої греками Еней тікає з ватагою троянців морем. Богиня Юнона незлюбила Енея за те, що він ніколи нічого не просив у неї, а також те, що він син Венери — богині, котру Паріс визнав найгарнішою замість неї. Юнона побігла до бога вітрів Еола, щоби той здійняв буревій і потопив троянців. Еол розпустив вітри й зробив страшну бурю. Але Еней дав богові моря Нептунові хабаря і буря стихла. Венера, хвилюючись за сина, пішла жалітися на Юнону до батька Зевса. Той сказав, що доля Енея вже вирішена — він поїде до Риму, «збудує сильне царство», «на панщину весь світ погонить» і «всім їм буде ватажок». За словами Зевса, шлях Енея лежав через володіння Карфагена, де той буде в безпеці.

Після тривалих поневірянь троянці дістаються до Карфагена, де править Дідона. Цариця закохується в Енея і влаштовує святкування аби той забув про свою головну мету — будівництво Риму, лишившись із нею. Зевс, випадково глянувши з Олімпа на землю, бачить це, лютує і посилає Меркурія нагадати Енеєві про його призначення. Злякавшись Зевсового гніву, Еней з троянцями вночі втікає з Карфагену, а Дідона з горя спалює себе.

Книга друга. Жалкуючи про втрату Дідони, Еней з троянцями пропливає морем і пристає до Сицилії, де править цар Ацест. Сицилійці гостинно їх приймають, влаштувавши бенкет. Еней вирішує заразом улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу, що отруївся сивухою. Під час троянського бенкету та ігрищ Юнона посилає свою служницю на землю, яка намовляє троянських баб спалити човни, щоб троянці лишилися на Сицилії. Розлючений Еней лає богів, просячи дощу. Завдяки дощу частина кораблів лишається цілою, Еней вагається чи вистачить їх для продовження подорожі. Послухавши поради товариша, Еней із горя лягає спати і бачить уві сні батька. Анхіз обіцяє, що все буде добре і просить навідатись до нього в пекло.

Книга третя. Покинувши Сицилію, троянці довго пливуть по морю, аж поки не пристають до Кумської землі. Еней вирушає шукати дорогу до пекла й зустрів Сивіллу-віщунку. Вона обіцяє відвести Енея до пекла, в обмін на хабар богу сонця Фебові та подарунок їй самій. Вони обоє спускаються по вулиці у пекло, на якій живуть Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стоять чума, війна, холод, голод й інші лиха. Через річку Стікс міфічний перевізник Харон переправляє Енея та Сивіллу до пекла. Біля входу їх зустрічає страшний Цербер, якому віщунка кидає хліба. В пеклі мучилися грішники: пани, брехуни, скупі, дурні батьки… Еней зустрічає в пеклі Дідону і вбитих земляків-троянців. Нарешті він зустрічається з батьком, і той пророкує, що від Енея піде «великий і завзятий рід», що «всім світом буде управляти».

Книга четверта. Посідавши в човни, троянці на чолі з Енеєм пливуть далі. Напрямний матрос бачить острів, на якому править жорстока цариця Цирцея, котра перетворює людей в тварин. Острів ніяк не можна було оминути, тож Еней звертається до Еола і просить відвернути біду. Еол посилає потрібний вітер і військо продовжує подорож.

Еней зі своїми троянцями припливає на острів, де править цар Латин. Разом зі своєю дружиною Аматою він збирається видати дочку Лавинію заміж за царя рутульців Турна. Еней тим часом відправляє воїнів на розвідку. Ті повідомляють йому, що місцеві говорять латиною. Еней зі своїм військом починає читати «Піярськую граматку» та вивчає латину за тиждень. Потім герой посилає царю гостинців і той приймає козаків з почестями, бажаючи, щоб Еней став його зятем. А тим часом Юнона, бачачи, що Еней розпустився, збирається його провчити. Богиня підсилає фурію Тезіфону, яка вселяється спочатку в Амату, а «потім і Турна навістила». Турн же бачить віщий сон, в якому його майбутня наречена обирає за пару Енея. Ображений, він посилає лист царю Латину, оголошуючи війну. Енеєве військо випадково спускає хортів на собачку Аматиної няньки. Та починає налаштовувати людей проти Енея. Народ Латина готується до війни.

Книга п'ята. Еней роздумує як перемогти Турна, адже олімпійські боги не поспішали допомагати. Герой вирішує шукати допомоги у аркадян (Евандр — цар аркадян, Паллант — його син). Енея зморює сон, і вві сні якийсь старий дід дає Енеєві пораду — побрататися з аркадянами, які були ворогами латинців. Еней приносить жертву богам і їде до Евандра. Той погоджується допомогти і відправляє з військом свого сина Палланта. Венера просить бога-коваля Вулкана зробити її синові Енею міцну зброю.

Юнона через свою служницю попереджає Турна про можливий напад Енея і радить вдарити першим. Той іде на троянську фортецю, але взяти її не може. Тоді він спалює троянський флот. Венера скаржиться матері богів Цібелі, а та — Зевсу. Верховний бог перетворює кораблі троянців на сирен, і рутульці зі страху тікають. Троянські вартові Низ і Евріал планують скористатися нагодою та пробратися в рутульський табір і зненацька побити ворогів. Проте в Евріала є стара мати, спершу він не погоджується, але потім вирішує, що «де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять». Низ та Евріал убивають багатьох ворогів, а дорогою назад натрапляють на латинців, що йшли у свій табір. Юнаки намагаються сховатися в лісі, але латинці їх вистежують і оточують ліс, що з нього «не зшмигнеш ніяк». Коли їм вдається впіймати Евріала, Низ залазить на вербу, кидає списа і цим видає себе. Полковник Волсент страчує Евріала, а Низ убиває його і слідом гине від рук латинських воїнів.

Турн іде на штурм троянців, ті мужньо обороняються; знову втручається Юнона і захищає Турна. Рутульці б'ють троянців, і ті вже хочуть залишити фортецю. Тоді начальник артилерії починає їх соромити, нагадуючи, що князь «за воїнів нас числить, за внуків славнійших дідів». Присоромлені троянці гуртом дружно наступають, і Турн тікає.

Книга шоста. Розгнівавшись на богів за втручання без його дозволу, Зевс забороняє богам робити щось на користь будь-якої зі сторін. Венера приходить до верховного бога, починає підлещуватись до нього і сварити Юнону. Юнона, почувши це, розпочинає сварку.

Еней в цей час пливе на кораблі разом з Паллантом на допомогу троянцям. Коли всі поснули, він думає про те, як можна перемогти Турна. Раптом він бачить у воді мавку. Вона розповідає йому про те, що Турн зі своїми воїнами вже почали бій проти троянців і ледве не спалили їхній флот. Еней спішить на поміч «своїм» і відразу ж кидається в бій. Турн вбиває відважного Палланта. Енеєвий син Іул доповідає батькові що сталось за його відсутності.

Зевс, напившись, іде вибачатись до Юнони. Та своєю хитрістю обманює бога, приспавши його. Юнона набуває подоби Енея і заманює Турна на корабель, щоб Турн поплив додому і не загинув.

Наступного дня Еней ховає загиблих. До нього прибувають посланці Латина. Герой говорить їм, що воює не проти Латина, а проти Турна і пропонує влаштувати поєдинок один на один з ним. Посли це схвалюють і переповідають його слова Турну. Той неохоче готується до двобою. Амата тим часом виступає проти одруження дочки і Турна, адже таємно в нього закохана.

Наранок обидві троянці та рутульці збираються подивитись на бій. Юнона посилає на поміч Турну його сестру — Ютурну. Вона знову підбурює троянців і рутульців до битви. В двобої Еней зазнає рани, та Венера збирає для нього всілякі зілля, що допомагають вилікуватися.

Думаючи, що Турн загинув, Амата вирішує повіситись, що спантеличує всіх присутніх. Еней виходить на двобій з Турном і вибиває йому з рук меча. Юнона, рукою Ютурни, повертає Турну зброю. За це Зевс сварить Юнону і говорить: «Уже ж вістимо всім богам: Еней в Олімпі буде з нами живитись тими ж пирогами, які кажу пекти я вам». Двобій продовжується, зваливши Турна на землю, Еней збирається його вбити, але слова рутульця з проханням подбати про його батька розчулюють Енея. Раптом він помічає на тілі Турна обладунки, котрі той узяв з трупа Палланта. Це отямлює Енея, і він таки добиває Турна.

Персонажі

Ілюстрація Анатолія Базилевича, 1970 р.

Групи дійових осіб:

• Еней і троянці. У цих образах змальовано українських козаків-запорожців, їх хоробрість та веселі звичаї.
• Боги. Ці образи уособлюють феодально-поміщицьку верхівку з усіма її негативними рисами  — хабарництво, інтриганство, зневажливе ставлення до народу. Одні з них допомагають Енею, інші — перешкоджають.
• Земні герої. Ці образи зображують українських поміщиків-феодалів, їх взаємини та побут.

Головні герої:

• Еней — очільник вцілілих троянців;
• Анхіз — батько Енея;
• Венера  — богиня весни та кохання, мати Енея;
• Низ та Евріал — друзі-троянці;
• Зевс (Зевес в оригіналі Котляревського) — верховний бог;
• Меркурій — бог-покровитель торгівлі;
• Еол — бог вітрів;
• Нептун — бог моря;
• Юнона — богиня шлюбу;
• Дідона — цариця Карфагена ;
• Сивілла — пророчиця;
• Цирцея — цариця-чаклунка;
• Латин  — цар народу латинів;
• Амата — дружина Латина;
• Лавінія — дочка Латина та Амати;
• Турн  — цар народу рутулів (в Котляревського названі рутульцями).

Аналіз

Жанр

Поема Вергілія стверджує божественне походження імператорської влади. Вона — твір героїко-патетичний. Героїчне властиве й твору І. Котляревського з його екскурсами в минуле, самозреченням в ім'я Вітчизни. Але усі персонажі, особливо у перших частинах української поеми, знижені, приземлені, навіть небожителі хитрі, підступні, жадібні, сварливі тощо. У лексиці «Енеїди» Котляревського — можна знайти просторіччя, лайливі слова — тон твору зумисне несерйозний, балаганний. Але, як зауважував О. Білецький, ця зовнішня комічність не заступає внутрішньої серйозності твору — автор порушує в ньому найактуальніші проблеми суспільного життя

І. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорізької Січі.

Основні риси твору

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

«Енеїда» написана чотиристопним ямбом.