Надія Гармазій (13.10.2022)

 

Поетеса, критик. Народилася 27 лютого 1987 р. у м. Світловодськ Кіровоградської області. Закінчила Світловодську ЗШ № 1 із золотою медаллю, Кіровоградське відділення Малої Академії наук України (2004), факультет філології та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2009) та аспірантуру при цьому ж університеті (2012). Захистила дисертацію по творчості Івана Дзюби, кандидат філологічних наук.

Працювала кореспондентом світловодських газет «Свет-Перспектива», «Світловодськ вечірній». З 2012 р. працює старшим викладачем Кіровоградського інституту розвитку людини «Україна».

Член Національної спілки письменників України (2012).

Друкуватися почала з 1998 р. у Світловодську. Автор збірок поезії: «Готика» (2005), «Приручення лиса» (2008), «Тройзілля» (у співавторстві, 2009).

Лауреат літературних конкурсів: «Гранослов» (2004, 2005), «Сокіл степів» (2009, 2010), лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка у номінації «Поезія» (у тому числі драматичні твори і переклади)» ‒ за книгу «Попелище для феніксів» (2019).

Твори:

Гармазій Н. «Я родом звідти, де Дніпро тече…» / Н. Гармазій // Народне слово. ‒ 2007. ‒ 20 лютого. ‒ C. 3

Вежа № 27 : літературний часопис / гол. ред. В. Бондар. – Кіровоград : ПВЦ «Мавік», 2011. ‒ 279 с. : фотоіл.

Гармазій Н. Віктор Погрібний: «Задуми лежать в мені, бо якщо я активно почну працювати над ними, то не зможу зробити те, що робив усе життя…» / Н. Гармазій // Кіровоградська правда. ‒ 2010. ‒ 6 серпня. ‒ C. 9

Гармазій Н. С. Готика : Поезії / Н. С. Гармазій. ‒ Кіровоград: ПВЦ «Імекс-ЛТД», 2006. ‒ 51 с

Гармазій Н. Жайворон : Вибрана лірика / Н. Гармазій // Шкільна бібліотека. ‒ 2006. ‒ № 5. ‒ C. 152-156

Гармазий Н. Заглянем за кулисы : «Резонансу» ‒ 50! / Н. Гармазий // Молодіжне перехрестя. ‒ 2006. ‒ 14 грудня. ‒ C. 4: іл.

Кіровоградщина літературна // Літературна Україна. ‒ 2015. ‒ 28 травня ‒ C. 8-9

Гармазій Н. Кость Оверченко ‒ перекладач / Гармазій Н. // Народне слово. ‒ 2008. ‒ 9 вересня. ‒ C. 3

Гармазій Н. Попелище для феніксів / Н. Гармазій; ред. В. Бондар. ‒ Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2017. ‒ 95 с

Гармазій Н. С. Приручення лиса : поезії / Н. С. Гармазій; вступне слово В. Погрібного. ‒ Кіровоград : Степ, 2008. ‒ 70 с. : портр.

Гармазій Н. Ще один колір райдуги або Майбутнім листочкам і квіточкам / Н. Гармазій // Кіровоградська правда. ‒ 2011. ‒ 11 січня. ‒ C. 7

Публікації про життя і творчість:

Корнієнко О. Із секретів «Приручення лиса» / О. Корнієнко // Кіровоградська правда. ‒ 2010. ‒ 31 серпня. ‒ C. 7

Левицький В. Левицький, Василь Перманентне відродження : «Попелище для феніксів» Н. Гармазій / В. Левицький // Народне слово. ‒ 2017. ‒ 10 серпня. ‒ C. 8: фото

Літературна премія // Сільське життя плюс ‒ 2020. ‒ 23 січня. ‒ C. 1

Любарський Р. «Ми зробимо цей світ красивим», або «Сансара Фенікса» / Р. Любарський // Народне слово. ‒ 2017. ‒ 1 червня. ‒ C. 11: фото

Мельник П. Назвали лауреатів літературної премії ім. Євгена Маланюка / П. Мельник // Голос України. ‒ 2020. ‒ 18 січня. ‒ C. 6

Переможці премії Маланюка // Наше місто. ‒ 2020. ‒ 23 січня. ‒ C. 2

Хто отримав премію Маланюка? // Народне слово ‒ 2020. ‒ 30 січня. ‒ C. 9: фото

**
У неї не лишилося вдома нікого, окрім кота –
двох котів, трьох, чотирьох, десяти…
Бо вже тиждень, як сусіди розбіглися по світах,
поки місто боронять її чоловік та син.
 
До війни її руки торкалися тільки струн,
а за тиждень пальці болять від ножиць.
Але коли вона плете сітки, не чує тривожних лун –
відчуваючи біль, почуває себе живою.
 
Коли вона плете сітки, то ніби сплітає долі…
Тому за кожним котом прийдуть – за кожним із десяти.
Ця жінка із болю давно уже стала мойрою
Поки місто боронять її чоловік та син.
 
ЧЕРНІГОВУ
 
Одинадцятий день війни. В укритті обіймаю сина і згадую:
Літо в розповні й забутті… Я дивлюся на Нестора… Я не в настрої…

Парк… Чернігів… Ми… Я втомлена… Сумний і щасливий ти.

Ти говориш про старість-молодість-старість – до хрипоти.
 
Я тебе безупинно перебиваю і розпитую про собори. Мені так легше…

На долоні немає розлуки іще… І краще за мене тебе відчуває хіба що вечір…
Випрозорює небо шаблю місяця там, де щитом будуть Болдині гори.

Але про війну за півроку – Нестор тоді нам нічого іще не говорить…

 
Тільки дивиться, як ти мене голубиш… І заздрить хтиво й забронзовіло…
Одинадцятий день війни. В укритті обіймаю сонного крихітку-сина.

І молюся за наш з тобою Чернігів. Бо він насправді – мій муж і воїн.
А Нестор в парку ще напише його переможну історію.
 

***
 
Ця війна насправді об’єднала своїх,
як молитовна ве́рвиця…
І залишила в спокої всіх,
які й до війни були осторонь.
Я не засуджую тих,
хто не боровшись втік,
боронь Господи, –
їм тепер куди важче,
ніж тим, хто залишився…
Думаю, як воно буде, якщо повернуться
й ми зустрінемося на вулицях,
що носитимуть імена тих, хто залишився…
Бо рано чи пізно, повір, забудеться,
хто які гасла кричав до війни в юрбі,
Хто і скільки в якому скликанні сварився пречистим матом…
Хоча, знаєш, війна потрібна, щоб побачити хто є хто.
І коли все затихне і зникнуть сліди геростратів,
то джекпот не отримаєш, поки не вб’єш малороса в собі.
Голіруч. Без набоїв.
Заради тих, хто залишився і чиї імена носитимуть вулиці…
 
ТРИВОЖНА ВАЛІЗА
 
У наплічник треба покласти найважливіші речі,
щоби готовим бути за сигналом до втечі.
 
Гроші, паспорт, ще й ліки, книги, одяг, картини…
Що для вас найважливіше, а що для вас є безцінним?!
 
Нам кажуть: «Тільки важливе». І все зрозуміло. Майже…

Та пам’ять, любов, і віра у жодний наплічник не ляжуть.
 
Бо немає такого підвалу, немає того укриття,
де можна сховатись від себе, рятуючи власне життя.