ДОДОМУ
Так непомітно й літечко збігло. Сонце стало нижче ходити над землею. Хоч було воно яскраве та веселеньке, вже не гріло. На груші жовтіли кругленькі пахучі гнилички, а деревцята на розсаднику підросли, уквітчалися густим листям. Тепер їм ні гайворони, ні вепри не страшні. Гайворони не подужають висмикнути, вепрам зміцніле коріння не смакує.
І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує перевесельцями з сіна наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті морози.
Складає Данило у лантух своє добро, замикає сторожку, рушницю у руки і гайда. А ліс прощально шумить і ронить пожовкле листя під ноги
(За Гр. Тютюнником, 95 сл.).
Немає коментарів:
Дописати коментар