9 клас. Українська література.
Вітаю!
Ми разом відкриватимемо захопливий світ
літератури.
Сьогодні ми поговоримо про повість «Душниця» з її автором
Володимиром Арєнєвим.
Володю, привіт!
Привіт усім, хто вже любить фантастику
або готовий її полюбити разом з нами!
Що таке фантастика? Які її ознаки?
Фантастика – це масив текстів, у сюжеті яких відбувається
щось нереальне.
Наприклад, у «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера є боги
– отже, це фантастичні твори?
Ні, Гомер та його сучасники вірили, що боги – це частина
реального світу:
вони справді існують і допомагають чи заважають людям
Фантастика як жанр виникає у другій половині ХІХ-го століття,
коли інші світи у фантастичних творах сприймаються як
справжні,
хоч читач і розуміє, що це – вигадка.
Предтечею фантастики в українській літературі були твори, у
яких фольклорні істоти: чорти, мавки, чугайстри
– існували поряд з людьми, як щось цілком природне.
Узяти хоча б «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя,
«Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського чи «Лісову
пісню» Лесі
Українки.
Фантастика виникає тоді, коли читач готовий зіграти з
письменником
у таку собі гру: знаючи, що читає про вигаданий світ,
усе-таки вірити в нього в момент читання, перейматися долею
фантастичних персонажів
тобто така, в якій існують певні усталені сюжетні ходи, певні
умовності.
Але навіть у межах цих формул написано чимало оригінальних,
захопливих, важливих творів.
Виокремлюють такі жанри фантастики: наукова фантастика –
відповідає сучасній науковій картині світу;
фентезі – відтворює магічне мислення; антиутопія –розповідає
про світ, який може виникнути вже завтра.
Більше про жанри фантастики шукайте в конспекті до цього
уроку.
Сьогодні говоримо про повість «Душниця».
Що у ній фантастичного?
Цей світ дуже подібний на наш: у ньому так само ходять у
школу,
закохуються, конфліктують, святкують дні народження, але…
душі померлих можна помістити в повітряну кульку.
Головний герой повісті – Сашко Турухтун.
Він живе з мамою, татом і дідусем-письменником.
Звісно, він переживає щодо своїх оцінок у школі, у нього є
друзі й дівчина,
яка йому подобається, та чи подобається він їй?..
А ще є банда розбишак, із якими доводиться «воювати».
Тобто у творі є все: і навчання, і дружба, і любов, і
стосунки з рідними, і пошук справедливості.
Сашко дідуся завжди побоювався: той був дивним і надто
суворим.
Та якось дідусь подарував йому свій найдорожчий скарб –
ножик.
Колись дідусь Сашка жив на півострові, а потім змушений був
звідти втекти,
нелегально перебравшись через Стіну.
Серед небагатьох речей, які дідусеві вдалося вивезти в
заплічнику, – рукописи з творами та цей ножик.
Є півострів, який розташований за кордоном, за Стіною.
На ньому люди живуть інакше, вони мають інші звичаї та
правила,
особливо ті, які стосуються померлих.
Про життя за Стіною ми знаємо лише з окремих натяків.
Детальніше про історію півострова дідусь Сашка написав у
поемі «Гірська луна».
Учителька Сашка висловлює офіційну позицію держави про те,
що ті, хто живе там, за Стіною, – інакші:
вони постійно воюють, а їхнє життя – дикунське.
Принаймні так їх оцінюють по цей бік Стіни.
Повість «Душниця» була написана у 2010 році, за кілька років
до окупації Кримського півострова
та початку війни на сході України, але збіги – вражають.
Життя на півострові – таємниче, а дідусь, який утікав з
півострова,
засуджує те, що внук грається солдатиками, і каже, цитую:
Коли дідусь помирає, його душа не потрапляє у рай чи пекло,
її поміщають у спеціальний міх, схожий на кульку.
Завдяки цьому вона буде поруч із рідними.
Образ кулі або сфери – позитивний і життєдайний, як живіт
вагітної жінки.
Проте у великих «порціях» життєдайність стає смертельною.
Наприклад, сильне палюче сонце критично висушує землю,
у результаті – неврожай і голод.
Ікар помирає, надто наблизившись до сонця.
З другого боку, куля як повітряна кулька для дитини –
асоціюється з веселощами.
Із кулькою в повісті «Душниця» потрібно говорити,
щоби душа відчувала свою присутність на землі.
Діти беруть такі кульки з собою в школу, читають їм, щось
розповідають
і часом можуть навіть почути щось у відповідь.
За якийсь час кульки забирають у душницю.
Душниця – це височенна вежа з різними секторами та залами,
де зберігаються кульки з душами померлих.
Мета влади міста – зберегти кожну душу, не випустити її,
утримати на Землі.
Саме тому по місту розтягнуті дроти-душолови.
Окрім кульки з душею, у душниці зберігається і курикулум про
людину.
– це короткий опис про життя людини, спогад про те, якою вона
була.
Цей опис зазвичай замовляють спеціальному хроністу, який
вивчає особисті речі померлого,
спілкується з родичами, дивиться фотографії та документи і
складає опис.
Сашко відчуває, що повинен сам написати курикулум про свого
дідуся.
Адже це постать, яка… дедалі більше його захоплює.
Він політично заангажований утікач з півострова за Стіною,
відомий поет, близька людина зі своїми секретами.
Сашкові важливо провести власне розслідування про життя
дідуся, краще його зрозуміти.
Тобто розуміти близьку людину починаєш лише після її смерті?
Часом, на жаль, саме так і буває.
Хтось із родини навіть чує голоси своїх кульок,
не може їх відпустити.
Як мама Сашкового однокласника Дениса Курдіна.
У кульки її батька є власна кімната, вона з нею постійно
спілкується, радиться.
У своїй поемі «Гірська луна» дідусь Сашка пише, цитую:
Але так не виходить, бо в цьому світі мертві все одно
продовжують існувати поряд із живими.
Навіщо ж потрібна душниця?
Колись її створили, щоб зберегти пам’ять. Цитую:
Протягом усього твору Сашко вчиться чогось нового: відкриває
для себе життя дідуся,
вчиться спілкуватися з однолітками та вирішувати конфліктні
ситуації,
вчиться стосункам з особою, яка йому подобається, аналізує
світ.
Проблема твору – це питання, яке автор ставить перед
читачами.
Володю, яке питання ставиш ти?
Я намагався зрозуміти, як ми пам’ятаємо наших померлих,
чим вони стають для нас, власне, після смерті?
Чим лишаються: тим, що говорили? що робили? про що мріяли?
Ці курикулуми до певної міри підміняють справжню, живу
пам’ять,
як підручникові біографічні згадки про письменників:
«народився», «написав», «помер»...
А живої людини за тим усім уже й немає, тільки цифри й факти.
Звісно, це тільки одна з проблем, яким присвячена «Душниця».
Та інші нехай знаходять самі читачі. Мені здається, так буде
цікавіше.
Ознака того, що «Душниця» – фантастична повість:
фантастичне припущення – у світі після смерті душу можна
помістити в повітряну кульку.
Навколо нього й будується сюжет.
Завдяки цьому припущенню ми під несподіваним кутом дивимося
на звичні для нас речі.
Якщо прибрати це припущення, історія розсиплеться.
Воно сюжетотвірне, ключове.
Саме тому «Душниця» – фантастична повість.
Як виникла ідея «Душниці»? Де письменник-фантаст знаходить
сюжети для своїх світів?
Я їхав у маршрутці й побачив оголошення: «Повітряні кульки
для будь-яких урочистостей».
І я уявив собі залу з труною, завішану чорними кульками,
а потім – дуже швидко – народилася ідея повісті.
Тож, бачиш, сюжети я знаходжу всюди.
Варто лише уважно дивитися на світ і вміти дивуватися тому,
що побачив.
Із якими світами познайомляться твої читачі, коли відкриють
для себе «Заклятий меч, або Голос крові»
чи «Порох із драконових кісток»?
«Заклятий меч» – це повість-фантазія, дія якої відбувається в
часи княжої Русі.
Це історія про заклятий меч і давні травми, а ще про те,
як зустрічаються дві міфології, два світогляди:
скандинавські боги й наші, слов’янські.
Утім, історія ця знаходить продовження в наш час, у 2015
році,
і присвячена вона реальному скандинавському мечу, який
знайшли в Західній Україні
і ледве не втратили через контрабандистів.
Тепер він лежить у музеї у Винниках.
«Заклятий меч» – окрема історія в циклі «Закляті»,
до якого належить також «Бісова душа, або Заклятий скарб» –
історія про козака-характерника
- та ще кілька, над якими я зараз працюю.
А от «Порох із драконових кісток», «Дитя песиголовців» і
«Драконові Сироти» –
трилогія про світ, в якому поряд із соцмережами, літаками й
вогнепальною зброєю існує магія.
Там поряд із вами у класі може вчитися дівчина,
яка потрапила під закляття й спала останні пів сотні років,
а на пустирі ви можете наштовхнутися на дуже токсичні кістки
справжнього дракона.
І протистояти тому, щоб отрутою з цих кісток не повернули до
життя давнє зло, можуть тільки звичайні школярі…
Отже, сьогодні ми прийняли правила фантастичного світу,
коли говорили про повість Володимира Арєнєва «Душниця».
Не бійтеся відкривати нові світи!
Дякую за урок, і до нових зустрічей!
Завдання 1
Жанром фантастики не є
Завдання 2
Коли дідусь Сашка втікав з півострова, то вивіз із собою
Завдання 3
Що таке «душниця»?
Завдання 4
Ознакою фантастичного в повісті «Душниця» є
Завдання 5
Як пишуть курикулум у повісті «Душниця»?
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар