9 клас. Українська література. Вірш “Човен” Євгена Гребінки
Вітаю!
Мене
звати Анастасія Євдокимова, і ми разом відкриватимемо захопливий світ
української літератури.
Сьогодні
розглянемо вірш «Човен» ще одного поета-романтика Євгена Гребінки.
Петербург – столиця великої імперії.
Тоді, у
середині ХІХ століття, це було головне місто для вирішення багатьох політичних
та суспільних питань, для розвитку культури.
Про
Петербург ми говоритимемо в контексті творчості Миколи Гоголя ,Тараса Шевченка,
Пантелеймона Куліша, а також Євгена Гребінки.
Тих, хто
жив у Петербурзі, але творив українську літературу.
Євген
Гребінка був помітною постаттю в мистецьких колах,
влаштовував
літературні вечори, на які ходив і Тарас Шевченко.
Гребінка
ділиться з трішки молодшим земляком Шевченком знаннями, книжками,
знайомить
його з петербурзькою богемою, докладається не лише до викупу Шевченка з
кріпацтва,
але й до
видання його «Кобзаря».
Ми знаємо
портрет Євгена Гребінки, написаний Тарасом Шевченком 1837-го року
Авторитетності
будь-якому активному діячеві тієї доби додавала наявність власного періодичного
видання.
Так,
1841-го року Гребінка починає видавати альманах «Ластівка».
Альманах
– це збірка творів, об’єднаних за яким-небудь принципом (темою, періодом,
жанром, ідеєю).
У
«Ластівці» він публікував свої твори і колег поетів-романтиків.
Зокрема
твори, які ми згадували раніше, –
«Москаль-чарівник»
Івана Котляревського, «Сердешна Оксана» Григорія Квітки-Основ’яненка
і
фрагменти «Гайдамаків» Тараса Шевченка, які ще вивчатимемо.
Гребінка
писав байкИ про людську свободу: «Ведмежий суд», «Вовк і огонь» та інші.
Але
згодом з’ясував, що українською мовою можна писати не лише якісь гумористичні
речі,
але й
цілком ліричні, серйозні, ніжні.
Сьогодні
ми розглянемо вірш «Човен», написаний 1833-го року.
Прочитаймо! Цитую:
Заграло,
запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля
гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать.
Як темная
нічка, насупились хмари, В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом
громи гуркотять. Кінець цитати.
Романтизація
відбувається засобами народної поетики.
Так,
хвиля – «мов чорнії гори», багато хвиль – ще більше гір.
Хмари –
«як темная нічка», за хмарами не видно ні сонця, ні блакиті, небо хмуриться і
стає ворожим.
Грім у
небі – «мов голос небесної кари», гучний звук заповнює все навколо і робить
темряву ще страшнішою.
Зверніть увагу на алітерацію –
збіг
приголосних «г» та «р», які передають звуки грому та підсилюють ефект
небезпечного моря:
«За громом громи гуркотять».
Відчуваєте?
Зверніть увагу на епітети: синєє море (і водночас розуміємо, що колір моря
насправді чорний), буйнії вітри, чорнії гори.
Метафори:
море гуляє, хвиля грає.
Цитую:
Іграє і
піниться синєє море.
Хтось
човен на море пустив, Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, Од берега геть
покотив;
Качається,
бідний, один без весельця. Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він
під бурю поплив! Кінець цитати
Водна стихія повна несподіванок,
тому
автор використовує зменшувально-пестливі слова (нічка чи весельце),
ніби
розуміючи човен, підтримуючи його на непростому шляху від берега до берега.
Цитую
Ущухнуло
море, і хвилі вляглися; Пустують по піні мавки;
Оп'ять
забіліли, оп'ять простяглися По морю кругом байдаки;
Де ж
човен дівався, де плавле мій милий? Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють
із його тріски. Кінець цитати
Коли буря
закінчується і навколо стає значно спокійніше, то з’являються інші човни –
торгівельні байдаки.
Автор
запитує про те, де подівся човен, за яким ми спостерігали досі?
Він
використовує повтор «плавле», щоби підкреслити відсутність човна.
Між
хвилями видно лише його тріски – його рештки.
Човен не
витримав цього плавання.
На морі
завжди існує небезпека, що човен може не доплисти до іншого берега.
І цього
разу він виявляється абсолютно беззахисним проти такої могутньої стихії, як
вода.
Цитую
Як
човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним;
Да як
заховаться? не можна ж вік цілий Пробути з собою, одним.
Прощай,
мій покою, пускаюсь у море! І, може, недоля і лютеє горе.
Пограються
з човном моїм. Кінець цитати
Цей твір
насправді про самого автора –
Євгена
Гребінку, який покинув спокійний і затишний хутір на Полтавщині та вирушив у
велике місто – Петербург.
Він не
може заховатися від життя, тому приймає його виклики.
Ознакою
романтизму у творі є те, що ліричний герой порівнює себе з човном,
який
зустрічається зі стихією та гине, виявившись таким же беззахисним у великому
жорстокому світі,
як і
людина в житті.
Ототожнення
з човном пропонує нам дуже суб'єктивний погляд –
сприйняття
подій свого життя через емоційний досвід.
Відвага,
з якою герой поринає у хвилі життя, - це, передовсім, довіра,
що
ставить під питання будь-який страх.
Тема
розбурханої стихії, човна, який пливе морем, – не нова.
Людина,
як і човен, перебуває в постійній хитавиці.
Як човен
підіймається та опускається на хвилі, так відбуваються і зміни в житті людини.
Поети-романтики
постійно у пошуку.
Літературній
традиції того часу властиві перегуки із християнством.
Так, за
біблійним оповіданням Ной повинен був побудувати величезний човен –
ковчег,
куди взяти по парі тварин та свою родину, щоб врятуватися від Всесвітнього
потопу.
Протистояння
зі стихією було неминучим, а човен – єдиний засіб порятунку.
Або
євангельська історія, яку зобразив Рембрандт на картині «Христос під час шторму
на Галілейському морі»,
котра
розповідає про те, як учні перепливали через море на човні, а навколо була буря
та високі хвилі.
Коли
човен був уже на середині, Ісус почав іти до них по воді, а учні не могли в це
повірити.
Тоді
Петро сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді»,
Ісус дозволив йому.
Петро
почав іти, але за кілька кроків засумнівався у своїх діях, злякався бурі та
почав тонути.
Ісус
простягнув йому руку та врятував.
Човен –
символ непевності, людських вагань.
А
перепливти з одного берега на інший – те саме, що перейти якусь межу,
змінитися.
Євген
Гребінка — автор не лише філософського вірша «Човен»,
але й
текстів, які стали народними романсами, – «Очи черные …» і «Помню, я еще
молодушкой была».
Отже,
сьогодні ми говорили про вірш «Човен» поета-романтика Євгена Гребінки.
Філософський
текст, у якому ліричний герой порівнює себе з човном,
а своє
життя – із бурхливою морською стихією.
Мета
човна у морі (а людини в житті) – досягнути того берега.
Дякую за
увагу. До нових зустрічей!
Завдання 1
Який із творів Євгена Гребінки став народним романсом?
Завдання 2
У рядку «За громом громи гуркотять» використано художній прийом
Завдання 3
Альманах, у якому Євген Гребінка друкував твори Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, – це
Завдання 4
Цитатами з вірша Євгена Гребінки «Човен» є всі запропоновані, ОКРІМ
Завдання 5
Усі твердження про Євгена Гребінку є правильними, ОКРІМ
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар