Українська література. Тарас Шевченко. «Гайдамаки»
Вітаю!
Разом ми відкриваємо захопливий світ української літератури.
Наша мандрівка творами Тараса Шевченка триває.
Ознакою зрілості літератури, її повнокровності, дорослості є створення
національного епосу.
Тобто твору, великого не лише за обсягом, але і за кількістю порушених тем
та проблем.
Наприклад, тексту про велику війну, як «Іліада» грецького поета Гомера.
Такими є «Гайдамаки» — великий за обсягом твір, який потребує не лише
знання історичних фактів, але й розуміння тогочасних реалій життя.
Тому наше завдання сьогодні — оглядово ознайомитися з твором та з’ясувати
найважливіші аспекти того, що він у собі ховає.
У «Гайдамаках» ідеться про селянське повстання 1768 року, яке називалося
Коліївщина.
Воно розгорталося на Правобережній Україні.
Нагадаю, що Правобережжя було під владою Польського королівства, а
Лівобережжя — Російської імперії.
Безпосереднім приводом для повстання стала поява конфедератів — частини
польської шляхти,
яка об’єдналася проти польського короля Станіслава Понятовського, який
симпатизував російській імператриці Катерині II.
Причини повстання — умови, у яких жили люди на українських територіях:
посилення кріпацтва, релігійні обмеження, надмірна влада поміщиків…
Аж раптом з’явилися ще й конфедерати з регулярними спустошливими візитами
до людей.
Очолив повстання запорожець Максим Залізняк.
На бік повстанців перейшов і сотник, який був під владою короля, — Іван
Гонта.
Важливо зазначити, що імператриця побачила в повстанні загрозу для своїх
територій,
тому російські війська придушили його, а гайдамаків передали на розправу
полякам.
У поемі є два збірні образи — гайдамаки та ляхи, тобто українці та поляки,
яких автор контрастно протиставляє одне одному.
Але хто винен? Є «хороші» чи «погані»?
Чи вказує нам Шевченко на крайніх? Ні, адже винні й поляки, і українці, і
євреї, які не змогли жити у мирі, йти на компроміси, брататися.
На відміну від реальних історичних персонажів Максима Залізняка та Івана
Гонти,
на боці гайдамаків виступає також Ярема Галайда — вигаданий персонаж,
котрий, безумовно, мав прототип.
Ярема — сирота і наймит, який насправді має велику внутрішню свободу.
Цей образ увібрав найкраще від гайдамацтва — ніжну душу та хоробрість.
Чому Ярема прагне помститися конфедератам і перетворюється на відчайдушного
месника, коли бере в руки зброю?
Бо вони викрадають єдину дорогу його серцю людину — кохану Оксану.
Тож Ярема бореться не лише із суспільною несправедливістю, але й виборює
особисте щастя.
Однією з наскрізних сюжетних ліній твору є любовна історія Яреми та Оксани
—
їхнє прощання, убивство її батька-титаря, викрадення дівчини, боротьба за
неї.
Пригадайте, будь ласка: під час вивчення поеми «Тарасова ніч» ми говорили
про мотив помсти.
Мотив — це стійкий формально-змістовий елемент художнього твору, який рухає
сюжет.
Він відрізняється від теми, яка є сукупністю мотивів.
Отож чи не найбільше мотив помсти Тарас Шевченко пропрацьовує в
«Гайдамаках».
Зокрема, пригадаймо епізод «освячення ножів» у Чигирині.
Цитую.
А тим часом гайдамаки Ножі освятили.
Кінець цитати.
Що це був за обряд — освячення ножів?
Чому раптом священники святили ножі, інструменти вбивства, зброю?
Російська імператриця Катерина друга була особисто зацікавлена в тому,
щоб влада Польщі на Правобережній Україні послабилася, але водночас для неї
було важливо,
щоби настрої повстання не перекинулися на Лівобережжя.
Саме тому з Російської імперії приїжджали вози зі зброєю — ножами,
які освятили на свято Маковія (або ж на Медовий спас у кінці серпня).
Церква, яка традиційно підтримує мир та християнську цінність людського
життя,
дає свій «дозвіл» на справедливу помсту (пригадаймо освячення зброї в добу
козаччини або хрестових походів).
Це також означало: насувається по-справжньому велика загроза, яку потрібно
зупинити.
Цитую.
Молітесь, діти! Страшний суд Ляхи в Україну несуть —
І заридають чорні гори. Кінець цитати.
У героїчному минулому є подвиги попередніх гетьманів — Хмельницького,
Остряниці, Наливайка.
Але настала мить, коли суне велика загроза, а гетьманів-керівників немає,
тому кожен повинен щось зробити.
У цих умовах автор бачить майбутнє страшним і апокаліптичним — «заридають
чорні гори».
Саме тому це зло потрібно рішуче зупинити.
Чаша терпіння переповнена — й виривається людський розпач, наближається час
«кари»,
покарання, помсти ворогам-конфедератам за знущання, релігійні утиски,
соціальні обмеження.
І саме ця жага, потреба мститися і є рушійною силою.
Епізод за епізодом помста стає все кривавішою та страшнішою, а гайдамаки —
це неконтрольована стихія, яка не помічає нічого на своєму шляху.
Тому за помстою приходить ще більша помста.
Суспільна напруга настільки висока, що діяти потрібно рішуче.
Шевченко зображує конфлікт індивіда (Івана Гонти) і спільноти, до якої той
входить.
Спільноти, яка перебуває під загрозою і починає перетворюватися на
авторитарного монстра
(напруга зростає від того, що Гонта очолює цю спільноту та відповідає за її
життєздатність).
Цитую.
Мої діти — католики... Щоб не було зради,
Щоб не було поговору, Панове громадо!
Я присягав, брав свячений Різать католика.
Сини мої, сини мої! Чом ви не великі?
Чом ви ляха не ріжете?.. Кінець цитати.
Індивід програє та діє зопалу, тож Іван Гонта вбиває своїх синів, котрі
мають протилежну політичну позицію.
Цитую.
Тяжко мені жить! Тяжко мені плакать! Праведнії зорі!
Сховайтесь за хмару; я вас не займав, Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе!
Де я прихилюся? Кінець цитати.
Саме тому самовирок Гонти очевидний. Цитую.
Нехай на сім світі Мене за вас покарає,
За гріх сей великий. Просіть, сини! Я прощаю,
Що ви католики. Кінець цитати.
Ми уже говорили про синовбивство, коли аналізували образ гоголівського
Тараса Бульби.
Однак, на відміну від Бульби, Гонта з «Гайдамаків» усвідомлює весь масштаб
гріха,
він переживає тяжкі душевні муки та кається перед Господом, визнаючи свою
провину.
Він не може собі пробачити і вчиняє суд над собою.
За жанром «Гайдамаки» — це історико-героїчна романтична ліро-епічна
поема-епопея.
Вона розповідає про реальну історичну подію, у центрі якої її лідери-герої.
Розповідь про масштабне повстання поєднується з ліричними відступами і
діалогами, поезія (лірика) чергується з прозою (епосом).
Композиційні особливості поеми: два вступи, 11 розділів, епілог,
відсутність розв’язки, дві сюжетні лінії — історична та любовна.
Тарас Шевченко присвятив «Гайдамаки» своєму другу — конференц-секретарю Петербурзької академії мистецтв Василю
Григоровичу.
Це було такою формою вдячності за те, що Григорович долучився до викупу
Шевченка з кріпацтва.
Окремі розділи поеми «Гайдамаки» друкувалися в альманасі «Ластівка» Євгена
Гребінки, а згодом у 1841 році твір вийшов окремою книжкою.
Безумовно, у процесі роботи над поемою Шевченко звертався до всіх доступних
українських, російських,
польських джерел про часи Коліївщини, але основою все одно були перекази
його діда Івана, які малий Тарас слухав у дитинстві.
До цього твору було багато зауважень у критиків та цензорів, на нього
накладалося багато заборон у ті часи.
Зокрема тому, що Шевченко протиставляв народну «пам’ять» про ті події
офіційному імперському трактуванню історії.
Отже, сьогодні ми розглянули великий і складний твір — поему «Гайдамаки».
У центрі — трагічні події Коліївщини, гайдамацького повстання.
Наскрізним є мотив помсти — кривавої розправи з ворогами, ненависті до них,
боротьби за свої цінності.
А також поліфонія, множинність українських голосів, крізь які бачимо
поляків та євреїв...
Завдання 1
Яка історична подія лягла в основу поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка?
Завдання 2
За жанровим різновидом поема «Гайдамаки»
Завдання 3
Ключовими героями-повстанцями поеми «Гайдамаки» були
Визначте 3 правильні відповіді.
Завдання 4
В епізоді «освячення ножів» у Чигирині зображено мотив
Завдання 5
Поема «Гайдамаки» була присвячена
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар