Вітаю!
Разом ми відкриваємо захопливий світ української літератури, а також життя
і творчості Тараса Шевченка.
Ми продовжуємо аналізувати поему Тараса Шевченка «Сон» («У всякого своя
доля...»).
Нагадаю, що у вступі оповідач описує читачам палітру суспільного зла, а
потім засинає та починає летіти разом із совою-провідницею.
У поемі 3 частини, бо саме над трьома територіями пролітає оповідач у
своєму сні: українські землі, Сибір та Петербург.
У трьох частинах ідеться про три суспільні ланки — селянство, декабристів
та царський апарат.
Жодна з них не знає справжньої свободи, адже на українських територіях,
підконтрольних Російській імперії,
куди Шевченко повернувся вперше 1843-го року, не існувало поняття «вільна
людина», тут усі — раби царя.
Це одна з причин, чому оповідач прагне вирватися в небо, бо там (цитую):
«Немає там власті, немає там кари».
Кінець цитати. Упродовж поеми герой блукає над землею, прощаючись зі
світом. Так робить душа покійника. І тоді сон — це те саме, що смерть.
Світ, який він бачить уві сні, такий же, як і справжній, але з’являється
можливість отримати свободу:
не бути обмеженим у переміщеннях чи думках, подивитися на все згори так, як
дивиться сова.
Як і всі птахи у Шевченка (круки чи ворони) сова та її символіка походять з
фольклору. Адже письменника
значною мірою формувала народна поезія.
Сова — посланець із того світу, із потойбіччя, вона проводить оповідача в
потойбіччя, до раю.
Цитую: Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає, Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає. Кінець цитати.
Усе починається зі світанку, тобто зі сходу сонця. Воно — обов’язковий
інгредієнт українського життя та пейзажу, це — елемент раю.
Якщо проаналізувати твори різних періодів, то ми відзначимо, що Шевченку
однаково подобаються
світанки та заходи сонця, він ними насолоджується та милується.
Але враз приємне сонечко, яке гріє, може стати злим, палючим і
смертоносним.
Як у рядках вІрша «Мені тринадцятий минало», коли відбувається різкий
перехід від
«І сонце гріло, не пекло!» до «Та недовго сонце гріло, Недовго
молилось…/Запекло, почервоніло/ І рай запалило».
Політ оповідача над українськими землями в поемі «Сон» супроводжується
ідилічним пейзажем української природи:
верби зеленіють, ставки, лани і степи, дрібна вранішня роса на рослинах,
соловейко тьохкає, і всю цю красу зустрічає сонце.
Шевченко — художник-пейзажист. Попри те, що в часи навчання Тараса Шевченка
в Петербурзькій академії
мистецтв цей жанр не був головним, він любив зображати природу та дивитися
на неї. Тож і в поемі «Сон»
його герой милується Україною.
Але що бачить оповідач, коли летить далі? Суцільну бідність: голодних
дітей, удів, які платять подушний податок за мертвих чоловіків,
покинутих дівчат, панщину, яку необхідно відробляти, багато разів зашиту
(латану) свитину, яку забирають у бідняка, тобто тотальне беззаконня.
У поемі «Сон», як і у вірші «Думи мої…», Тарас Шевченко звертається до
своєї думки, яка від народження зростала в оточенні лиха та зла.
Цитую: Лети ж, моя думо, моя люта муко,
Забери з собою всі лиха, всі зла. Кінець цитати.
Про яке зло йдеться? Про бідність, несвободу і все те, від чого страждають
сучасники Шевченка — ставлення однієї людини до іншої.
Автор пропонує вихід — здатися. Просто випити отрути і лягти спати, а після
смерті, поставши перед Богом,
запитати в нього про те, скільки ще «кати» пануватимуть? Тобто доки
лунатиме людський плач і влада буде в руках тих, хто нею зловживає?
Але «здатися» — не вихід для сильної особистості.
Тарас Шевченко не дає відповіді на запитання про те, скільки ще «кати»
пануватимуть, але він його… ставить.
Те, чого не було в літературі до нього, — постановки гострих запитань про
життя в суспільстві.
Російську імперію, зображену в творах Шевченка «Сон» і «Кавказ», Іван
Франко назвав «темним царством».
Так, сьогодні інформаційний простір переповнений новинами про те, як люди
бідкаються, а влада розводить руками, про зубожіння та виживання.
І тоді, у ХІХ столітті, проблеми, по суті, були ті самі.
Але засобів для виживання було значно менше, ніж ми їх маємо зараз: не було
техніки, доступу до освіти (щоби знати, як вижити),
медицини, варіантів роботи. Ось де зв’язок із сучасністю:
ми можемо проводити аналогії щодо стосунків верхів та низів, щодо ставлення
тих, хто має владу,
до тих, хто її не має, а також щодо ставлення однієї людини до іншої.
Україну (з усією бідністю та горем) Шевченко описує як чистилище — місце, в
якому душі очищуються від скоєних за життя гріхів.
Пригадайте твір Данте Аліг’єрі «Божественна комедія» з програми світової
літератури, у якому герой пізнає, що таке пекло, чистилище та рай.
Селяни мучаться за життя, усім навколо погано, але водночас саме в цій
Україні Шевченко прагне знайти рай.
Якщо в першій частині оповідач летів за своєю провідницею-совою і
повідомляв нам: «летим», то в другій та третій частині він залишається сам.
Сова лише виводить героя в певний простір. А далі він рухається самостійно.
Оповідач долає довгий шлях, прагне залишитися наодинці зі своїми думками,
летить у Сибір.
Цитую: Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг біліє, Кругом бори та болота,
Туман, туман і пустота. Людей не чуть, не знать і сліду
Людської страшної ноги. Кінець цитати.
Але навіть посеред безлюдного Сибіру він чує дзенькіт кайданів тих, котрі в
шахтах працюють над видобутком сировини.
Серед закутих були як злочинці та грабіжники, так і «Цар волі», «Цар
всесвітній». Про кого йдеться?
Першими, хто прагнули звільнитися від тотальної влади царя, були
декабристи.
Тобто в далекому Сибіру, де тримали засланців, оповідач зустрічає
борців-декабристів, які разом зі злодІями несуть свій хрест.
Пригадаймо, що Ісус Христос також був розіп’ятий поруч зі злочинцями.
Про біблійні мотиви у творчості Тараса Шевченка ми неодмінно поговоримо на
іншому уроці.
Отож у першій частині оповідач летів над українськими землями, а в другій —
над Сибіром. Третю частину ми проаналізуємо на наступному уроці.
За жанром «Сон» — це ліро-епічна поема. Великий за розміром віршований
твір,
у якому представлена широка панорама подій та велика кількість героїв.
Композиція твору така:
експозиція — пролог, у якому оповідач розмірковує про те, що у всякого своя
доля, та демонструє галерею людського зла;
зав’язка — оповідач засинає і починає летіти за совою-провідницею;
розвиток дії — оповідач пролітає над Україною та Сибіром і бачить нещасних,
невільних людей;
кульмінація — перебування оповідача в Петербурзі;
розв’язка — оповідач прокидається зі сну: «Не здивуйте,/ Брати любі, милі,/
Що не своє розказав вам,/ А те, що приснилось».
Чому Шевченко використовує прийом сну і саме так називає поему? Бо лише у
сні герой може динамічно переміщатися,
долати величезні відстані (понад 3 тисячі кілометрів між трьома точками
маршруту), більше побачити, наблизитися впритул, або… ураз розчинитися!
Отже, сьогодні ми занурилися в перші дві частини поеми «Сон». Тлумачення
незрозумілих слів та додаткові джерела шукайте в конспекті до цього уроку.
Дякую за увагу, до нових зустрічей!
Завдання 1
Прийом сну в поемі «Сон» Тараса Шевченка використано, щоб
Завдання 2
Над якими територіями пролітає оповідач поеми «Сон» («У всякого своя доля...»)?
Визначте 3 правильні відповіді.
Завдання 3
Про що йдеться у фрагменті поеми зі словами «Край неба палає»?
Завдання 4
Про що йдеться у фрагменті:
«То покритка попідтинню
З байстрям шкандибає»?
Завдання 5
Серед закутих у кайдани оповідач бачить «царя всесвітнього», «царя волі». Про кого йдеться?
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар