10
клас. Українська література. Тарас Шевченко. Лірика періоду арешту, вірш
"Доля".
Вітаю!
Разом
ми розглянемо часи арешту і покарання Тараса Шевченка, третій етап творчості —
період заслання.
Пригадаймо,
що від 1843-го до 1847-го Тарас Шевченко тричі приїжджав в Україну —
знаходив
друзів й однодумців, провідував родичів, бував на різних заходах.
Тоді
ж Шевченко познайомився із викладачами та студентами університету святого
Володимира в Києві
(нині
— Київського національного університету імені Тараса Шевченка).
Серед
них: історик Микола Костомаров, фольклорист і майбутній чоловік письменниці
Марка Вовчка Опанас Маркович,
громадсько-політичний
діяч Василь Білозерський, науковець Микола Гулак, письменник і видавець
Пантелеймон Куліш.
Усі
вони не лише навчалися чи викладали в Київському університеті,
але
й були членами Кирило-Мефодіївського братства.
Шевченко
був своїм серед братчиків — спілкувався з ними, дружив, ходив на зустрічі,
впливав
на них, звісно, адже члени товариств усвідомлювати масштаб мислення письменника
й захоплювалися ним.
Чим же цікавилися братчики?
Відповідь
знайдемо в літературознавця Івана Дзюби:
«...
в колі майбутніх кирило-мефодіївців жваво обговорювалися можливості
просвітницької діяльності,
створення
шкіл для сільських дітей, видання популярної літератури —
до
цього сподівалися залучити кошти й зусилля патріотично і ліберально мислячих
поміщиків та молодої інтелігенції, хоч ще і нечисленної».
Просвітницька
діяльність? Створення шкіл і видання книжок?
Шевченкові таке подобалося!
А
тут ще й нова можливість: у Київському університеті з’явилася вакансія на
посаду викладача малювання,
і
Шевченко подає клопотання, щоби її обійняти.
Подібний
епізод був і в житті Миколи Гоголя, пригадуєте?
Він
мріяв бути істориком у новоствореному Київському університеті, але йому
відмовили.
Попри
можливості столиці імперії Петербурга, в обох (і у Гоголя, і у Шевченка)
була
потреба працювати на своїй землі.
У
Петербурзі (тобто в царському палаці) боялися будь-яких революційних рухів,
національних повстань чи заворушень.
Тому
відповідний орган царської влади («Третій відділ») стежив за порядком.
Третій
відділ імператорської канцелярії — орган імперського політичного розшуку та
слідства,
який
отримав донос на діяльність «революційного» товариства — Кирило-Мефодіївського
братства.
Коло
інтелектуалів Київського університету, котрі обговорювали заборонені ідеї, —
це,
звісно, загроза для 8-мільйонної імперії.
Донос
був приводом для арештів та допитів.
Оскільки
членство Тараса Шевченка в братстві доведено не було,
то
головним доказом його антидержавного злочину була збірка «Три літа».
А в
ній — уся палітра антиімперських творів:
«Кавказ»,
«Сон», «І мертвим, і живим, і ненарожденним…».
Уявляєте,
як у відділі імператорської канцелярії читають рядки, де царицю порівнюють із
засушеним грибом-опеньком?
Це ж неприпустимо!
Тож наслідок — арешт.
Миколу
Гулака (як засновника) ув’язнюють на 3 роки,
Миколу Костомарова — на рік,
Пантелеймона Куліша — на 4 місяці,
а
Тараса Шевченка за складання обурливих віршів відрядили рядовим
в
окремий Оренбурзький корпус із забороною писати й малювати на 10 років.
1847-й
рік. Тарасові Шевченку 33 роки, у нього є багато ідей і внутрішньої енергії,
а
його на 10 років позбавляють того, чим він жив і горів, — письма й малювання.
За
перші два місяці ув’язнення Шевченко написав цикл віршів, об’єднаних у цикл «У
казематі».
Де є, зокрема, рядки:
«Мені
однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».
Тобто
свою діяльність Шевченко готовий провадити з будь-якої точки,
йому
важливе не фізичне перебування на українських територіях, а щось більше,
що
можна вибороти для цих земель, наприклад, свободу.
Після
арешту Тараса Шевченка відправляють в далекий Оренбург.
Літературознавець Іван Дзюба пише:
В
Оренбурзькому краї дислокувалися так звані лінійні батальйони, призначені для
облаштування прикордонних оборонних ліній.
Служба
в цих батальйонах була особливо тяжкою,
не
кажучи про суворі природні умови та ізоляцію від зовнішнього світу;
тому
в них часто віддавали політичних засланців та неблагонадійних».
Попри
кримінальне середовище, Тарасові Шевченку траплялися добрі люди,
друзі,
ті, хто читали його твори й ними захоплювалися,
він
притягував до себе тих, хто міг і хотів допомогти.
Так,
він розраховує, що листи і клопотання впливових друзів пом’якшать покарання і
йому принаймні дозволять малювати.
І
добра подруга Варвара Рєпніна відгукнулася на прохання Шевченка та написала
листа вищому керівництву жандармів,
але
згодом їй було заборонено писати клопотання про художника Шевченка.
Шевченко
не може не писати, тому пише твори в маленьких «захалявних книжечках»,
таких,
які можна сховати в халяві чобота.
1848
року до Оренбурга прибувають науковці, які готують експедицію на Аральське
море.
Фотоапаратів,
які би можна було носити за собою і все ними фіксувати, ще не було,
тому
в експедицію потрібен був професійний художник.
Експедиція
рухається степом до Аральського моря, а Шевченко створює акварелі:
«Пожежа в степу»,
«Форт Карабутак»,
«Укріплення Іргизкала»,
«Днювання
експедиційного транспорту в степу».
Аральське
море і місто Раїм, де зупиняється караван експедиції, —
це території сучасного Казахстану.
Тоді
Шевченко почувається значно вільнішим: малює членів експедиції,
цікавиться
життям, побутом, легендами та історіями місцевого населення, малює — акварель
«Казах на коні»,
сепії «Казахи біля вогню»,
«Казахський хлопчик розпалює грубку».
Повертаючись
із десятирічного заслання у Петербург у 1858-му році,
Тарас
Шевченко має час на те, щоби проаналізувати своє життя.
Тоді
ж він пише поетичний триптих — три пов’язані між собою тексти: «Доля», «Муза»
та «Слава».
За
жанром вірш «Доля» — лірична медитація, філософський текст, у якому автор
розмірковує над пережитим.
«Доля»
— це така дружня розмова на рівних із персоніфікованою долею письменника,
до
якої він звертається у своєму монолозі.
Згідно
з народними віруваннями доля з’являється з народженням людини та супроводжує її
до смерті.
Шевченко
і дякує долі за те, що вона привела його до потрібних людей на навчання:
«Ти
взяла/ Мене, маленького, за руку/ І в школу хлопця одвела».
Шевченко
і дорікає долі за виклики та страждання:
«А
ти збрехала./ Які з нас люде?»
Шевченко каже:
«Та
дарма!», тобто байдуже, яким було те минуле, якими були ті виклики, бо ми були
чесними одне з одним.
Цитую:
Ми
не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Кінець цитати.
Це
означає, що ліричний герой не жалкує за минулим досвідом і не бореться з ним.
Натомість,
він відчуває вдячність, а це і є ключ до слави.
«Ходімо
дальше, дальше слава,/ А слава — заповідь моя».
Що
таке слава? Слава — це безсмертність творів.
Це
коли минуло 1,5 століття, а ми все одно читаємо ці тексти та звертаємося до
них,
це
величезна інтелектуальна робота, яку колись оцінять.
Отже,
сьогодні ми говорили про третій етап творчості Тараса Шевченка —
період
арешту і заслання від 1847 до 1857 року.
У
солдати відправляли молодого, повного сил та енергії 33-річного Шевченка.
А за
10 років назад повертався старий і втомлений дід.
Російська
імперія не знала пощади, а оточення імператора дбало про те, щоби влада була в
безпеці.
Про
українських письменників, які писали те, що не подобалося владі,
яких
висилали, садили в тюрми чи розстрілювали, ми більше говоритимемо в 11 класі.
Дякую
за спільний урок, до нових зустрічей.
Завдання 1
Укажіть неправильне твердження про 1847 рік у творчості Тараса Шевченка.
Завдання 2
Під час заслання Шевченко отримав можливість малювати, коли
Завдання 3
Шевченко дякує своїй долі в однойменному вірші за те, що вона
Завдання 4
Що означає рядок вірша «Доля»: «Ми не лукавили з тобою»?
Завдання 5
Якого слова не вистачає в рядках: «Ходімо дальше, дальше (…), / А (…) — заповідь моя»?
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар