Діалогування з учителем, учнями (29.12.2025)

 Якщо ви запитаєте в учнів, яких уроків вони чекають, на які йдуть охоче, то у відповідь почуєте: тих, на яких цікаво, на яких вони разом із учителем відкривають щось нове, відчувають себе шукачами, дістають насолоду від досягнутого. Ці відповіді можуть бути для вчителя своєрід­ним орієнтиром під час розробки і побудови уроку. Спробуймо пере­класти щирі і безпосередні учнівські висновки на професійну мову діяльності вчителя. Яким критеріям має відповідати сучасний урок?

Урок повинен цікавити учня, бути орієнтованим на забезпечення його природних пізнавальних потреб, з одного боку, і стимулювати нові пізнавальні інтереси, поглиблювати їх — з іншого. Учень на уроці має реалізувати власний творчий потенціал — знання, здібності, вміння, відчу­вати себе в ситуації успіху, вірити у свою спроможність розв'язувати пізнавальні завдання. Для дітей важливо відчувати на уроці зацікав­леність учителя у спільній з ними діяльності. Про це говорили школярі, коли давали відповідь на запитання про улюблені уроки. Інакше кажучи, їм хотілося, щоб урок був для них своєрідним діалогом з учите­лем. Не лише виклад і закріплення нового матеріалу має відбуватися на уроці, а й ще щось дуже важливе для дитини: встановлення духовних зв'язків між нею і вчителем, обмін думками, поглядами, поглиблення суто людських стосунків. Усе це — внутрішній, невидимий бік уроку, на відміну від зовнішнього, очевидного, з його структурою, методами, засо­бами, формами навчання. Цей внутрішній бік не завжди сприймається учнями на рівні свідомості, проте він бажаний, адже дає можливість краще зрозуміти вчителя і себе, краще і з більшою охотою вчитися.

Цілком природно, що у майбутнього вчителя, який мріє про цікаві і змістовні уроки для своїх учнів, постає питання: як побудувати урок — навчальний діалог учителя з учнями? Спочатку визначимо, що є сутніс­тю уроку, якими є специфічні форми спілкування вчителя з учнями, характеристики такого уроку?

У всіх підручниках з дидактики подається визначення уроку як форми організації навчання учнів. Воно залишається актуальним і нині. Проте гуманізація суспільного життя і, зокрема, життя сучасної школи потребує певного коригування і в сприйманні уроку. Досвід педагогів-майстрів засвідчує, що урок дедалі частіше сприймається ними як мож­ливість духовного спілкування з учнями. Як відомо, вперше у вітчиз­няній педагогіці на цьому наголосив В. Сухомлинський. Шкільні уроки, за його визначенням, мають бути уроками «духовної спільності, взаєм­ної довіри, доброзичливості». (Див.: Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Вибр. твори: В 5 т. — Т.2.)

Вивчення досвіду роботи Сухомлинського-вчителя свідчать про те, що його уроки були справді своєрідною формою духовного спілкуван­ня з дітьми, а не просто академічним часом, що відведений для викладу нового матеріалу та оцінки знань.

Важливою передумовою проведення таких уроків є побудова їх на діалогічній взаємодії вчителя з учнями. 

Діалог — специфічна форма спілкування, коли людина сприймається як партнер із правом на власну позицію, на свій індивідуальний спосіб сприйняття світу. Діалог дає змогу самовираження кожному із партнерів спілкування.

Коли ми говоримо про урок як діалог учителя з учнями, то маємо на увазі не ситуацію «запитання — відповідь» (учитель запитує — учні відповідають). Це спрощене розуміння діалогу. Йдеться про діалог як професійну позицію вчителя стосовно учнів, засадовим для якої є нама­гання зробити дітей активними учасниками власного процесу навчан­ня, залучити до спільної з педагогом діяльності в процесі пізнавального пошуку. Учитель може обрати монологічну форму викладу знань, але ситуація діалогу може створюватися на уроці: учні, сприймаючи роз­повідь педагога, стануть не пасивними слухачами, а активними діячами. 

Спільно з учителем вони розмірковуватимуть над проблемою, шукати­муть правильної відповіді, емоційно відгукуватимуться на його слова. Це буде не зовнішній, а внутрішній діалог учнів з учителем, який зумів створити в класі ситуацію співроздумів і співпереживання. І буде добре, якщо цей діалог, зрештою, переросте в діалог учня із самим собою і він намагатиметься самостійно осмислити почуте від учителя.

Трапляється, проте, й інакше: урок проводять у формі бесіди, вчи­тель ставить запитання, учні відповідають, а ситуації діалогу при цьому не виникає. Відчувається, що кожний ніби виконує свою роль, а спільно­го пошуку немає. Партнери відчужені один від одного, їхня діяльність має формальний характер. Як люди вони не цікаві одне одному. Учням нецікаво вчитися, бо педагог не сприймає їх як особистостей, не зацікав­лений у результатах навчання своїх вихованців.

Загалом діалог на уроці — це вияв своєрідної філософії професій­ної діяльності вчителя, його поглядів на характер шкільного навчання, свою позицію і позицію учнів. Засадовою для такої філософії є віра у великі можливості гуманізації процесу навчання. Ці ідеї активно роз­роблялися і розробляються такими відомими педагогами, як В. Сухо-млинський, Ш. Амонашвілі, Я. Корчак, К. Роджерс. Головні тези гуманіс­тичної педагогіки, що орієнтують учителя на діалог з учнями, можна узагальнити в таких висновках:

1. Навчання в школі є специфічною формою спільної життєдіяль­ності вчителя і учнів, які не просто вступають у суспільні відносини в школі, виконують соціальні ролі, визначені їхнім офіційним статусом (роль учителя і роль учня), а й є носіями насамперед суто людських якостей, потреб, мотивів. Тому діяльність учителя й учнів у школі має будуватися на гуманістичних, особистісно орієнтованих засадах, які за­безпечили б їм можливість встановлення добрих, суто людських взає­мин, розуміння одне одного, взаємоповаги. Така психологічна засада орга­нізації навчання створює передумови для конструктивного розв'язан­ня дидактичних завдань. Маємо на увазі не просто кількісні результати навчання учнів (збільшення кількості добрих оцінок — це може бути формальний показник), а передусім якісні показники, що характеризують буття особистості на уроці. Учні навчаються з більшим інтересом, знижується рівень їхньої тривожності стосовно вчителя, зростає впев­неність у власних можливостях, задовольняються їхні потреби у спілку­ванні та самовираженні.

2. Учитель і його учні мають виступати як рівноправні суб'єкти навчального процесу. Іншими словами, йдеться про визнання рівності вчителя і учнів у їхній людській сутності. Рівноправність учня як суб'єкта діяльності полягає у визнанні за ним права на активну роль у навчанні, на сприймання вчителя і реагування на нього як на особистість (а не як на об'єкт його діяльності). Роль учителя — створити умови для актив­ного навчання учнів, розвитку їхнього творчого потенціалу, наближення їхньої діяльності на уроці до самодіяльності. Учитель має сприйматися учнем не лише як носій певних знань, контролер, який стежить за за­своєнням матеріалу, а насамперед як особистість, людина, яка має власну життєву і професійну позицію і намагається допомогти своїм вихован­цям у їхньому особистісному зростанні.

3. Важливо довіряти учневі, вірити в його здібності, спроможність успішно навчатися. Слід орієнтувати школярів у навчанні не на минулі невдачі, а на досягнення успіху, формувати в них перспективу можли­вого подолання пізнавальних бар'єрів, труднощів власного розвитку.

4. Шкільне викладання має будуватися не як безпосередній одно­бічний вплив учителя на учнів (пряме транслювання знань), а як обмін учителя з учнями особистісним сенсом (за О. Леонтьєвим). Учитель мусить не тільки інформувати (передавати знання), а й заражати учнів потребою сприймати навчальну інформацію через демонстрування його власного сприймання (передавати зміст). Виклад учителем знань є особистісно забарвленим, а не байдужим відтворенням знання дійсності.

5. Навчання на уроках слід організовувати як спільну діяльність учителя й учнів. Позиція вчителя у такому навчанні: «Я прийшов до вас, щоб разом із вами шукати відповіді на питання».

Чому нині виникла потреба наголосити на важливості діалогу між учителем та учнями? Насамперед це зумовлено необхідністю задоволь­няти потреби самих учнів, які постають у них в процесі навчання. По-перше, дитина прагне бути індивідуальністю, виразити себе, утвердити­ся в очах учителя й однокласників. Адже відомо, що мотив самоутвер­дження є домінантним взагалі в діяльності людини, а молодої людини — особливо. На жаль, у сучасній масовій школі ця потреба не задоволь­няється. Учень «вчиться», «поводиться», «виховується», а утверджує себе як індивідуальність, як особистість поза школою і нерідко поза навчан­ням. Пасивна позиція учня на уроці, брак можливості висловити власну думку або страх перед учителем через неправильну відповідь не акти­візує його пізнавальних інтересів, не викликає бажання вчитися. Діалог дає змогу кожному учневі бути активним на уроці, реалізувати свій творчий потенціал.

По-друге, це потреба учнів у довірчому спілкуванні з учителем. Як засвідчують дослідження, учні бажають бачити у вчителеві наставника, мудру дорослу людину, яка збагатить їхнє уявлення про світ і про себе, допоможе подолати труднощі в навчанні, а не виступатиме в типовій ролі судді або контролера, який лише фіксує огріхи й помилки. Учні прагнуть щирої зацікавленості вчителя в їхніх знаннях, успіхах, добро­зичливої допомоги. Вони не бажають сприймати формального викладу матеріалу, коли вчителя навіть не цікавить, чи він зрозумілий учням, чи свідомо сприймається ними. Діалог дає змогу вчителеві та його уч­ням наблизитися одне до одного, робить, за певних умов, педагогічне спілкування особистісно орієнтованим.

По-третє, це потреба учнів відчувати себе рівноправними суб'єкта­ми навчання. Вони добре розуміють різницю між власним статусом і статусом учителя і, як показує досвід, не зазіхають на статус педагога, визнаючи за ним право на організацію, контроль, оцінювання їхньої пізнавальної діяльності. Але в дітей дуже розвинена потреба в тому, щоб учителі сприймали їх як рівноправних в особистісному плані парт­нерів у спільній діяльності на уроці. Школярів принижує менторство, намагання не вчити, а повчати, залежність від не завжди об'єктивних оцінок учителів. Діалог ставить учнів у позицію рівноправних суб'єктів спілкування з учителем у процесі навчання.

Викладені міркування дають можливість визначити характеристи­ки уроку, який будується на ґрунті діалогічної взаємодії вчителя з учнями (в подальшому називатимемо його «урок-діалог»):

• рівність особистісних позицій учителя й учнів у процесі навчан­ня полягає в тому, що вчитель сприймає учня як особистість і реагує на нього як на особистість, в особистісному включенні вчителя і учнів у розв'язання дидактичних завдань уроку;

• наявність контакту, емоційно-інтелектуальної спільності між учителем та учнями — відчуття учнями у спілкуванні з учителем своєї психологічної захищеності; доброзичлива, творча атмосфера уроку;

• високий рівень мотивації навчання учнів — активність у пізна­вальній діяльності; свідомий характер навчання; забезпечення успіху у навчанні;

• оптимальне співвідношення між свободою учня у виборі змісту, методів навчання і педагогічним керівництвом його діяльністю;

• збільшення числа елементів навчальної самодіяльності в роботі учнів;

• творче самопочуття вчителя і учнів під час роботи на уроці, відчуття ними задоволення від спільної праці; реалізація потреби учнів у персоналізації, в суспільному визнанні.

Діалогування з учителем та учнями — це взаємовигідний процес, що вимагає взаємної поваги, активного слухання та вміння висловлювати думки, створюючи атмосферу співпраці, де вчитель виступає фасилітатором, а учні — активними учасниками, відкриваючи нове разом, що покращує навчання та міжособистісні стосунки в класі. Ключові аспекти: чесність, позитивний настрой, постановка відкритих запитань та подолання комунікативних бар'єрів, як-от недовіра чи егоцентризм, щоб зробити урок цікавим і продуктивним. 

Ключові принципи діалогу

• Взаємна повага: Учитель поважає гідність учнів, а учні ставляться до вчителя з шаною, навіть під час розбіжностей.
• Активне слухання: Уміння уважно слухати, щоб зрозуміти, а не просто чекати своєї черги говорити.
• Відкритість і чесність: Говорити відверто, висловлювати власну думку, але з дотриманням етикету.
• Співтворчість: Спільний пошук відповідей, де вчитель і учень — партнери у відкритті нового. 

Для вчителя

• Створюйте мотивуюче середовище: Робіть уроки цікавими, де учні відчувають себе дослідниками, що відкривають нове.
• Ставте запитання: Стимулюйте дискусії, використовуйте активні методи навчання.
• Будьте емоційно стійкими: Не відповідайте агресією на агресію, знижуйте напругу під час конфліктів.
• Визнавайте помилки та заохочуйте: Хваліть за успіхи, дозволяйте учням виправляти власні помилки.
• Подолання бар'єрів: Працюйте над недовірою, егоцентризмом, низьким рівнем знань та навичками комунікації, щоб зробити діалог ефективнішим. 

Для учнів

• Висловлюйте думки: Формулюйте свою позицію, наводьте аргументи, використовуйте власний досвід.
• Будьте ввічливими: Використовуйте фрази ввічливості ("дякую", "будь ласка", "перепрошую").
• Висловлюйте незгоду з повагою: Кажіть "Вибачте, але я думаю інакше", а не "Ви не маєте рації". 

У складних ситуаціях

• Ініціюйте діалог: Якщо виникають проблеми, домовляйтеся про зустріч із вчителем, щоб мирно знайти компроміс.
• Зберігайте спокій: Намагайтеся не відповідати емоційно, а вислухати претензії опонента. 

Ефективний діалог — це не лише обмін знаннями, а й формування соціальних навичок, які стануть у пригоді на все життя