Завдання 1
Помилково вказаний такий елемент композиції:
Завдання 2
Хто з героїв твору вважає, що «щастя довго не триває»?
Завдання 3
За що заарештовують Миколу?
Завдання 4
Якою була перша назва твору «Украдене щастя»?
Завдання 5
Усі твердження правильні, ОКРІМ:
Вітаю!
Разом відкриватимемо захопливий світ літератури. Сьогодні, на уроці позакласного читання, ми поговоримо про любовний трикутник, та героїв, які не можуть бути щасливими. Йдеться про драму «Украдене щастя» Івана Франка. Коли 1891-го року було оголошено конкурс на найкращу драму – Франко на нього подався і посів лише третє місце. Журі не дуже сподобалася назва тексту – «Шандар» (діалектна форма слова «жандарм»). П’єса відразу почали ставити на сцені.
Першим був український професійним театр «Руська бесіда».
А згодом і в Києві – театр корифеїв.
На сцені були добре відомі нам класики –
Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Любов Ліницька
Щоправда, на вимогу цензури Франко замінив жандарма,
тобто військового, поштарем.
Чи знався Франко на театрі?
Безумовно!
Він перекладав класичну драматургію,
зокрема античні трагедії Софокла,
як-от «Цар Едіп» чи «Антигона»,
читав сучасників, писав театральну критику.
Франко добре розумів, що текст,
написаний драматургом – це такий каркас,
основа із дійовими особами і долями,
які розкриваються через діалоги.
Оскільки драматичні тексти призначені для постановки на сцені,
то потім цей каркас опрацьовує режисер.
І тоді, на сцені, з’являється зовсім інший твір
наповнений словами драматурга та баченням режисера.
До Франка українська драматургія була етнографічно-побутовою,
тобто йшлося про народ, відтворення його життя,
створення моделі світу персонажа.
Пригадайте бодай «Наталку Полтавку» Івана Котляревського
із усім народним, що було у ній.
У п’єсі Франка події відбуваються у селі,
але нас цікавить не життя цього села,
а самі герої: як вони вчиняють і чому їхня доля
не могла скластися інакше.
У якій психологічне для нас значно цікавіше,
ніж соціальне.
Саме тому цей твір легко піддається адаптації
та осучасненню.
Кожен режисер вписує героїв твору в свою історичну дійсність.
Тут і десятки постановок на різних театральних сценах,
і екранізації, і навіть міні-серіал,
події якого відбуваються на 100 років пізніше –
в Україні 1990-х років.
Десь «коло 1870 року в підгірськім селі Незваничах»
спілкуються двоє сусідок Анна і Настя.
З’ясовується, що коханий Анни Михайло – живий.
Три роки тому він пішов до війська
і загинув у Боснії,
принаймні так Анні сказали її брати.
Мати Михайла навіть показувала лист-підтвердження,
де написано про його смерть.
Але брати були найлютішими ворогами Анни,
вони хотіли її швидше видати заміж за старшого чоловіка
Миколу
і залишити без грошей,
тому їхні слова виявилися брехливими,
а лист про смерть коханого – фальшивим.
Їхній діалог у теперішньому повертає Анну в спогади
та розкриває нам,
що відбулося в минулому.
Емоційний стан Анни різко змінюється,
вона починає нервувати, їй складно повірити у те,
що Михайло живий…
Але зараз вона в іншому статусі –
тепер вона заміжня жінка.
Вона хотіла би забути Михайла
і перебороти свої почуття до нього,
але ж це неможливо.
Михайло уже три роки працює жандармом
і одного пізнього вечора, коли за вікном завірюха,
приходить у хату до Миколи та Анни.
Коли Анна і Жандарм залишаються на одинці,
то він намагається з’ясувати,
чи залишилися у неї почуття до нього.
Адже вони присягалися одне одному,
що будуть разом.
І зараз він повернувся із «того» світу по неї.
Михайло прагне повернути своє щастя.
Жандарм каже про те, що щастя ніколи довго не триває.
І зараз доля дарує їхнім стосункам другу спробу.
Михайло ніколи не відступає від своєї мети.
Якщо Михайло чогось хоче,
то ніщо не може стояти на заваді,
навіть якщо для цього доведеться порушити якісь моральні норми.
Михайло облаштовує ситуацію так,
щоби Миколу заарештували через підозру у вбивсті.
І поки Микола у в’язниці,
Жандарм двічі на тиждень приходить до Миколи додому,
щоби шукати спільників,
але насправді залишається ночувати в Анни.
У селі починають говорити про те, що у одруженої Анни
стосунки із Жандармом.
А тим часом Миколу можуть стратити,
але Анні байдуже, вона знову сп’яніла від кохання.
Михайло веде Анну до корчми.
А корчма – центральне місце у селі.
Тобто закохані показують, що тепер вони разом,
і всі це розуміють.
Але.
Будь-яка громада встановлює правила,
має звичаї, традиції, дотримується певних моральних цінностей,
які не можна ігнорувати.
Тому Михайло може бути впертим і наполегливим,
але коритися загальним правилам спільноти, у якій живе,
змушений.
Михайло розуміє, що Анна заміжня жінка,
а їхня любов приречена,
але все одно продовжує за неї боротися
будь-якими методами.
Біля корчми він привселюдно тягне її танцювати
і це порушує закони моралі.
Аж тут із тюрми повертається Микола,
якого виправдали.
Микола знає, що Анна любила Михайла.
Любила, можливо навіть боялася його різкої натури і…
любить й досі.
Причина нещастя Миколи – він полюбив сироту Анну,
яку ображали брати.
Але за три роки Анна так і не змогла полюбити свого чоловіка.
Герої приречені на трагедію,
щасливого кінця не може бути апріорі.
Микола повертається з тюрми, але рідна хата,
яка раніше була місцем прихистку та опори,
втрачає цей статус.
Тепер це місце, куди приходить Михайло.
У хаті вершини любовного трикутника зустрічаються вперше.
Тут же відбувається і остання сутичка.
Микола просить Михайла більше не приходити,
вони сваряться.
Микола вбиває Жандарма сокирою.
Інструмент, який зазвичай застосовується у господарстві,
Микола використовує для захисту свого дому.
Рани виявляються смертельними, Михайло помирає.
Але він не звинувачує у своїй смерті Миколу, ні.
Михайло це робить для Анни,
якій у цьому домі та з цим чоловіком потрібно жити далі.
Остання репліка Миколи сповнена надій на те,
що вони зможуть почати спочатку,
конкурента усунено, більше немає перешкод,
і її серце знову вільне.
Але щастя всіх трьох уже украдено.
І хто у цьому винен?
Насправді – ніхто.
Конфлікт складний і суперечливий,
а кожен із героїв діє мотивовано.
У цьому ж і трагедія – немає такого варіанту розв’язки,
щоби усі були щасливими і хепі-енд в кінці твору.
Сюжет любовного трикутника
Іван Франко запозичив із фольклорної пісні про шандаря,
яку проаналізував у статті
«Жіноча неволя в руських піснях народних».
Можливо, цей твір – автобіографічний.
І тоді ймовірно
у драмі йдеться про особистий досвід Івана Франка,
пережитий у любовному трикутнику з Ольгою Рошкевич
та її чоловіком Володимиром Озаркевичем.
Отже,
сьогодні ми говорили про соціально-психологічну драму
Івана Франка «Украдене щастя».
Про трагедію любовного трикутника
Михайла, Анни і Миколи,
у якому щастя усіх трьох героїв украдено,
бо доля виявляється сильнішою.
Дякую за увагу, і до нових зустрічей.
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар