Значення творчості І. Франка (20.01.2026)

 

Вітаю! Разом ми відкриватимемо захопливий світ літератури.

Іван Франко входить в тріаду головних постатей літературного канону, поряд із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою.

Сьогодні ще раз пригадаємо життєвий шлях Івана Франка. Розтягнені у часі процеси найпростіше проілюструвати лінійно.

Тож накреслимо умовну лінію, на яку наноситимемо події із приватного, творчого, наукового, політичного аспектів життя Івана Франка.

Наша лінія починається із точки 27 серпня 1856, коли в селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Франко. Його родина була достатньо заможною, тож на початку Франко отримав хорошу освіту.

Після смерті батька Франко пише свій перший вірш «Великдень», який, на жаль не зберігся.

1874 ще в гімназії у Франка з’являється перша публікація – в журналі «Друг» під загадковим псевдонімом Джеджалик.

Однак саме під цим загадковим іменем Франко отримує першу популярність. Загалом, у нього було близько 100 псевдонімів - Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь та інші.

Цього ж року він знайомиться зі своїм першим великим коханням – Ольгою Рошкевич.

1875 року Іван Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і сюди він повертатиметься неодноразово.

Але посади викладача університету він так і не отримає, хоча мине час і цей університет назвуть його іменем. Сьогодні це Львівський національний університет імені Івана Франка.

Франкове навчання в університеті – це час захоплень новими ідеями, книжками, політикою, це коло друзів-однодумців, разом із якими можна зробити щось цікаве.

Тут Франко знаходить близького друга Михайла Павлика.

1876 року з’являється перша збірка «Баляди і розкази».

А 1877 відбувається перший арешт митця. Уряд Австро-Угорської імперії, до якої тоді належала Галичина, за політичну діяльність ув’язнював Франка ще тричі (1880, 1889, 1892). Причина?

Контакт із російськими та українськими революціонерами з Наддніпрянської України.

Пізніше свої враження від перебування за ґратами Франко опише в циклі тюремних оповідань, усі герої яких перебувають «на дні».

1878 року разом із Михайлом Павликом вони починають видавати журнал «Громадський друг», який через цензуру змінює свою назву на «Дзвін» та «Молот».

Франко працював у величезній кількості журналів як автор і редактор, був упорядником окремих збірок.

1881 року пише робітничу повість «Борислав сміється». 1883 року – історичну повість «Захар Беркут».

1885 року Франко приїжджає в Київ, де на творчому вечорі знайомиться з Ольгою Хоружинською. Франку 30, вони одружуються і наступний відрізок життя проведуть разом.

1887 року друком виходить поетична збірка «З вершин і низин». Центральними текстами цієї збірки є «Гімн» («Вічний революціонер») та вірш «Каменярі».

За назвами цих текстів за Франком і закріпилися такі штампи як «вічний революціонер» і Каменяр. У своєму тексті Франко пише про системну боротьбу, яку повинен вести народ і кожна окрема людина.

Цитую: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод… Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить» кінець цитати.

Тому Франка часто порівнювали з персонажем грецької міфології Сізіфом, який просто знав, що потрібно котити камінь і послідовно це робив, навіть попри те, що був приречений на невдачі.

1890 року Франко засновує першу українську партію на території Галичини – Русько-Українську радикальну партію. Саме тому поруч із Франком-письменником стоїть і Франко-політик.

Франко кілька разів балотувався у Сейм, але вибори не були чесними, тож йому так і не вдалося стати депутатом.

1893 року у Відні Франко захищає докторську дисертацію про середньовічний роман індійського походження «Повість про Варлаама та Іоасафа» і стає доктором філософії.

1896 року з’являються поетичні збірки «Зів’яле листя» та «Мій ізмарагд». Усі ключові ліричні тексти про кохання зібрані у «Зів’ялому листі». Пригадуєте, яка структура збірки?

Три жмутки: кохання, що зароджується, розцвітає і згасає. Саме у цій збірці тексти «Тричі являлася мені любов», «Чого являєшся…», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».

Натомість найвідоміший текст зі збірки «Мій ізмарагд» – «Декадент», цитую ключову строфу: «Який я декадент? Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик: праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог, не епілог» кінець цитати.

1898 року уся українська інтеліґенція святкує 100-річчя «Енеїди» – першого твору нової української літератури.

З цієї нагоди Франко пише поему «Великі роковини», який виконав актор театру «Руська бесіда» Лев Лопатинський.

Поема закінчувалася рядками, які викликали овації та захват публіки, цитую: «Довго нас наруга жерла, Досі нас наруга жре, Та ми крикнім: «Ще не вмерла, Ще не вмерла і не вмре!» кінець цитати.

1905 року з’являються поема «Мойсей» та повість-новела «Сойчине крило».

1915 року своїм листом у Нобелівський комітет віденський гімназійний професор, отець доктор Йосиф Застирець висунув Івана Франка на Нобелівську премію з літератури.

Але 28 травня 1916-го року життєва лінія Івана Франка обривається.

Максим Рильський писав про Івана Франка, цитую: «Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем.

Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків – але, зрештою, все зливається у світлу гармонію» кінець цитати.

Отже, сьогодні ми накреслили лінію життєвого і творчого шляху Івана Франка. Краще засвоїти матеріал вам допоможе конспект уроку. Усі твори, про які ми згадували – це лише окремі фрагменти масштабного творчого доробку Івана Франка.

І це доробок із великої літери, бо це найбільш плідний та різносторонній автор української літератури.

Лише уявіть: понад 100 томів поезії, прози, драматургії, перекладів, критичних та наукових статей. Визнання й слава ще за життя.

Дякую за увагу, до нових зустрічей!