Бернард Шоу. Особливості світогляду письменника. П'єса «Пігмаліон» (20.02.2023)

 

1. Як ви вважаєте, чи можна скласти уявлення про людину лише почувши, як вона говорить?
2. Зрозуміти, ким вона працює, де живе, яку музику слухає?
3. Це питання я поставила недаремно,
4. адже сьогодні на занятті ми починаємо вивчення історії про мову,
5. яка визначає нас — п’єси Бернарда Шоу «Пігмаліон».
6. Цитати з твору наведено в перекладі Олександра Мокровольського.
7. Життя Бернарда Шоу, портрети якого зараз на екрані, не менш цікаве ніж його твори.
8. Любитель парадоксів і часом різких іронічних висловів,
9. затятий соціаліст, боксер-любитель, вегетаріанець,
10. «Шекспір» свого часу для британського театру — усе це про нього.
11. Джордж Бернард Шоу народився у 1856 році в Дубліні, столиці Ірландії,
12. яка на той час була колонією Великої Британії.
13. Коли Бернардові було 16 років,
14. його мати — професійна співачка — втомившись від чоловікового алкоголізму,
15. переїхала жити до Лондона і забрала з собою двох дочок — сестер Бернарда.
16. Через погіршення фінансового стану в сім’ї
17. майбутній драматург уже в 15 років починає працювати.
18. Спочатку він був молодшим клерком, а згодом отримав підвищення до касира,
19. що на той час було великим досягненням.
20. Тим паче в такому віці.
21. У 19 років Бернард Шоу теж переїжджає до Лондона.
22. І там вирішує займатися літературною творчістю.
23. Починає він з написання романів: пише багато і наполегливо.
24. І ще наполегливіше розсилає свої рукописи у всі англомовні видавництва.
25. Сягає навіть Австралії.
26. Пам’ятаєте легендарну історію про те, як Джоан Роулінг відмовили аж 12 видавництв?
27. Так от, це — дрібниці порівняно з кількістю відмов, які отримав Бернард Шоу.
28. Пізніше він згадував, що їх було близько 60.
29. Але Шоу був наполегливим. І, безперечно, впевненим у власних силах.
30. Тому він не полишав спроб стати письменником.
31. Одночасно з отриманням відмов,
32. Бернард займався самоосвітою в читальному залі Британського музею.
33. У 1880-х роках Шоу зацікавився соціалізмом.
34. І навіть увійшов до складу Фабіанського товариства — організації англійських інтелектуалів,
35. що прагнула досягти соціалізму за допомогою поступових мирних реформ.
36. Своїми політичними ідеями він ділився просто на вулицях,
37. зокрема, виступаючи з промовами.
38. Послухати їх збиралися чималі натовпи.
39. Але ораторством Шоу гроші заробляти не хотів,
40. вважаючи такий заробіток торгівлею політичними поглядами.
41. Відомим Бернардові Шоу вдалося стати у віці 30 років.
42. І не завдяки літературі чи політиці, а через критику.
43. У 80–90-х роках він працює музичним і театральним оглядачем
44. кількох провідних англійських періодичних видань
45. і підписує свої матеріали псевдонімом — G. B. S.
46. Стиль письма Шоу був настільки живим,
47. що написані ним огляди цікавили не лише професіоналів у відповідних галузях,
48. а й широкий загал.
49. У британських театрах того часу йшли вистави або за п’єсами Шекспіра,
50. або розважальні та невигадливі любовні історії.
51. Шоу це дуже не подобалося.
52. Новий шлях розвитку театру стає для нього зрозумілим після знайомства з творчістю Генріка Ібсена.
53. Принципи норвезького драматурга були близькими Шоу, який так само вважав,
54. що потрібно зображати важливі соціальні теми, провокувати дискусії
55. й змушувати читачів і глядачів думати, а не просто пасивно сприймати твір.
56. Хоча погоджувався Шоу не з усім.
57. Так, йому не подобалися трагічні закінчення історій Ібсена.
58. А тому фінали його власних п’єс будуть більше схожими на реальне життя.
59. У 1891 році Бернард Шоу написав працю «Квінтесенція ібсенізму»,
60. де сформулював принципи для оновлення англійського театру.
61. Проте йому самому і довелося займатися цим оновленням.
62. Перший успіх драматурга прийшов до Шоу в 36 років,
63. коли його п’єсу «Будинки вдівця» поставили в театрі.
64. Хоча це був не зовсім успіх, а швидше резонанс, Ібсена це задовольняло.
65. Резонансними були й наступні постановки п’єс Шоу.
66. Відтак, його «Професію місіс Воррен»
67. узагалі заборонили через порушені в ній теми, зокрема, тему проституції.
68. А під час постановки п’єси «Війна і людина»
69. майбутній англійський король Едуард VII, якому не сподобалися антивоєнне
70. і демократичне спрямування твору, з обуренням залишив ложу.
71. Матеріальний стан Шоу вдалося нарешті покращити завдяки п’єсі «Учень диявола»,
72. що дуже успішно йшла на сценах США.
73. Свої ранні п’єси драматург об’єднав у три цикли з промовистими назвами:
74. «Неприємні п’єси»
75. (до якого увійшли «Будинки вдівця», «Серцеїд», «Професія місіс Воррен»);
76. «Приємні п’єси»
77. («Зброя і людина», «Кандіда», «Обранець долі», «Поживемо — побачимо»)
78. і «П’єси для пуритан»
79. («Учень диявола», «Цезар і Клеопатра» і «Звернення капітана Брасбаунда»).
80. Особливостями п’єс Бернарда Шоу є:
81. • парадоксальність на різних рівнях
82. (у висловлюваннях, думках, характерах, вчинках, навіть у самому сюжеті);
83. • сюжет рухають діалоги й дискусії;
84. • мовні характеристики персонажів прописано детально,
85. оскільки завдяки цьому створюється соціальний образ персонажа;
86. • «відкритий фінал»;
87. • розлогі коментарі автора;
88. • філософське, моральне, соціальне повчання автора.
89. Саме тому п’єси Бернарда Шоу називають інтелектуальними драмами,
90. драмами-дискусіями, парадоксальними драмами.
91. Бернард Шоу прожив довге життя і був дуже активним:
92. захоплювався боксом, катався на ковзанах, велосипеді.
93. А також був вегетаріанцем.
94. У 90-річному віці він жартував, що лікарі, які говорили,
95. що в нього будуть проблеми зі здоров’ям, якщо він не їстиме м’яса,
96. уже давно померли і не заважають йому жити.
97. Свої політичні переконання драматург не змінив до кінця життя.
98. І вони відображаються в його творчості.
99. Про що, власне, він сам і говорив.
100. Цитата: «Я пишу п’єси з конкретним наміром прищепити народу свої переконання...
101. Іншого поштовху для написання п’єс у мене нема.
102. Уся велика література є журналістикою...
103. Нехай інші культивують те, що називають літературою, я — за журналістику.»
104. Прихильність Шоу до соціалізму використала у своїх інтересах радянська влада,
105. запросивши його в 1931 році до Москви, де драматург зустрівся із Сталіним.
106. Цей факт став аргументом для СРСР,
107. щоб прикрити свої злочини проти людяності за гучними іменами Нобелівських лавреатів.
108. У 1925 році Бернард Шоу отримав Нобелівську премію з літератури.
109. А в 1938 році — «Оскар» за роботу над сценарієм до екранізації «Пігмаліона».
110. П’єсу «Пігмаліон» Бернард Шоу написав у 1912 році,
111. працюючи над нею близько 4 місяців.
112. Роль Елайзи Дулітл драматург створив спеціально для актриси Стелли Патрік Кемпбелл,
113. у яку, за твердженням бібліографів Шоу, він був закоханий.
114. Акторка зіграла Елайзу у виставі, яку у 1914 році
115. на сцені Театру його величності в Лондоні ставив сам Бернард Шоу.
116. Сюжет твору досить простий: професор фонетики Генрі Гіггінс укладає парі,
117. що зможе з простої квіткарки з бідного району Лондона
118. за кілька місяців зробити герцогиню, навчивши її насамперед правильно говорити.
119. Як бачимо, деякі сюжети зовсім не нові :)
120. Рухають сюжет п’єси не зовнішні події, а діалоги і дискусії.
121. Оскільки Шоу сам був оратором і майстром дискусії,
122. йому чудово вдавалося використати ці прийоми у своїх творах.
123. В основу п’єси покладено інтелектуальний «філологічний конфлікт».
124. «Пігмаліон» — це історія про мову, яка визначає людину, її соціальний статус.
125. У тогочасній Британії класову розшарованість було дуже помітно.
126. І змінити свій клас було практично неможливо.
127. Але в «Пігмаліоні» Шоу показує, як лише за допомогою зміни свого мовлення
128. людині вдається змінитися загалом.
129. Цю думку автор вкладає у слова свого героя Гіггінса.
130. Цитата:
131. «Але ж навіть не уявляєш, як це страшенно цікаво:
132. взяти одне людське створіння й зробити з нього щось зовсім інше, давши йому нову мову.
133. Це ж заповнює щонайглибшу прірву,
134. яка відділяє клас від класу й душу від душі».
135. Однак ідея про те, що соціальної рівності вдасться досягти лише завдяки
136. опануванню всіма правильної вимови, виглядає парадоксальною.
137. У п’єсі Шоу звертає увагу на важливі соціальні проблеми:
138. бідність, неосвіченість, неможливість реалізації жінки в тогочасному суспільстві.
139. І підштовхує до дискусії щодо інтелектуальної рівності людей,
140. незалежно від їхнього походження, забезпеченості, соціального становища.
141. Цитата:
142. «Великий секрет, Елайзо, полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі там манери,
143. чи взагалі якість особливі манери,
144. а щоб бути на один манер з усіма людськими душами;
145. коротше, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу
146. й панує всезагальна рівність».
147. За жанром «Пігмаліон» — реалістична соціально-психологічна комедія.
148. Хоча в тексті є й чимало трагічних моментів.
149. Сам автор називає твір «романом у 5-ти актах»,
150. ввівши у твір елементи різних жанрів і розмиваючи кордони між п’єсою,
151. що належить до роду драми, та романом — епічним жанром.
152. Щоб авторський задум було втілено якомога точніше,
153. Шоу використовує дуже розлогі ремарки-інструкції для акторів і постановників,
154. що й зближує ці тексти з епічними творами.
155. Детальніше про п’єсу «Пігмаліон» ми поговоримо на наступних заняттях.
156. Я бажаю вам натхненного читання!
157. Сподіваюсь, що дискусії персонажів відкриють чимало питань особисто для вас.