9 клас. Українська мова.
Привіт!
Мене звати Світлана. А вас?
Звісно,
я розумію, що ви мені не відповісте й діалогу в нас сьогодні не вийде.
А
шкода, тому що цього уроку української мови ми говоритимемо про діалог та
розділові знаки в ньому.
Пригадаймо
спершу, що таке діалог.
На
попередніх заняттях ішлося про те, що мовлення іншої людини можна передати за
допомогою прямої мови, непрямої мови та цитати.
Одним
із способів оформлення прямої мови, тобто дослівної передачі мовлення людей, є
діалог.
Отже,
діалог — це пряма мова двох осіб. Порівняйте, будь ласка: монолог — це
висловлювання однієї людини,
полілог
— розмова трьох і більше осіб.
Кожне
окреме висловлювання учасників розмови (діалогу чи полілогу) називають
реплікою.
Коли
передаємо діалог на письмі, кожну нову репліку потрібно починати з нового рядка
й ставити перед нею тире.
Зауважте,
будь ласка, що діалог є формою дослівної передачі мовлення, однак репліки в
лапки брати не треба.
Репліки
в діалозі або полілозі можуть супроводжуватися словами автора.
Тоді
розділові знаки розставляємо за тим самим принципом, що й при прямій мові. Але ще раз наголошу — без лапок.
Поширеною
формою діалогу є інтерв‘ю, тобто розмова, побудована за певним планом та
форматом,
під
час якої інтерв'юер спілкується з респондентом та фіксує відповіді.
Інтерв’ю
може бути анонімним — у тому випадку, коли його використовують, наприклад, для
дослідження.
Воно
може бути усною розмовою або вийти в текстовому варіанті.
Інтерв’ю
також проводять роботодавці зі своїми майбутніми працівниками.
Для
вивчення теми діалогу пропоную взяти інтерв’ю двох сучасних українських
письменників Юрія Андруховича та Сергія Жадана.
Воно
вийшло на сторінці онлайн-видання «Craft».
У
цій розмові немає чітко визначеної ролі інтерв’юера, тобто людини, яка ставить
питання, та респондента, який відповідає.
Юрій
Андрухович — представник старшого покоління в сучасній українській літературі,
він
є співзасновником поетичної групи «Бу-Ба-Бу», що відновлювала в українській
літературі карнавальні та буфонадні традиції.
Андрухович
належить до групи митців-постмодерністів, об’єднаних поняттям Станиславський
феномен.
Найменування
пов’язане з давнішою назвою міста Івано-Франківськ, яке згуртувало митців —
представників цього культурного явища.
У
дев’яностих роках його тексти — «Рекреації», «Московіада», «Переверзія» — стали
свідченням абсолютно нового етапу української літератури.
Нині
Андрухович продовжує писати, перекладати та за своїми поетичними текстами
бере
участь у музичних проєктах.
Із
текстами Сергія Жадана ми знайомилися на одному з попередніх занять, коли
говорили про цитати.
Він
народився у Старобільську, живе у Харкові, його прозові й поетичні тексти мають
великий попит серед читачів не тільки в Україні, а й за кордоном.
Окрім
прозових текстів, як-от, «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Інтернат», Жадан
активно видає поетичні збірки — «Життя Марії»,
«Тамплієри»,
«Список кораблів». Він також є учасником музичних гуртів «Жадан і Собаки» та
«Лінія Маннергейма».
Але
повернімося до власне діалогу двох представників різних поколінь сучасної
української літератури.
— Як
у тебе взагалі це почалося? Література, творчість. Я зацитую тебе ж зі «Списку
кораблів»:
«Ця
звичка ще з дитинства — писати про все, що бачу, про все, за що чіпляється
око». Так і було? Чи це все-таки не ти, а твій герой так говорить?
— запитує у Жадана Андрухович.
—
Ні, так і було. Я писав віршики і прозу. У четвертому класі, пам’ятаю, зробив
самвидав — написав оповідання про повінь на озері.
Героями
того оповідання були мої друзі. Проілюстрував це все своїми малюнками.
Все
це було в зошиті, в одному примірнику. Слава Богу, воно кудись зникло. А потім,
в старших класах, уже було розуміння того, що я пишу,
— відповідає Жадан.
У цьому фрагменті є дві репліки: перша із запитанням від Юрія Андруховича,
друга — із відповіддю Сергія Жадана.
Кожна
з реплік починається з нового рядка, спершу стоїть тире, а далі з великої
літери — власне речення.
Для
того, щоб точно зрозуміти. Кому належать які слова, на письмі можна додавати до
діалогу слова автора.
Після
репліки діалогу перед словами автора ми ставимо знак оклику або знак питання,
якщо речення окличне чи питальне,
або
кому, якщо маємо неокличне розповідне речення.
Після
розділового знака ставимо тире й з малої літери додаємо слова автора. І не забувайте про крапку в кінці.
Думаю,
ви помітили, що оформлення слів автора в діалозі дуже схоже до того, як ми
розставляли розділові знаки в реченнях із прямою мовою.
Відмінність
у тому, що під час написання діалогу репліка за реплікою з нового рядка, ми не
додаємо лапки.
Далі
в інтерв’ю ми дізнаємося, що перші тексти Сергія Жадана були прозовими,
письменник розповідає, як на перших великих читаннях його друзі
буквально
винесли його на сцену, аби він поділився із залом своїми текстами.
Але
Юрій Андрухович повертає розмову в бік поезії:
—
Останніми роками ти видав три або й чотири нові збірки. Кожна зі своїм
характером,
цілісно
витримана навколо певної концепції, задуму.
Принаймні
оці три: «Тамплієри», «Антена» і «Список кораблів». Чекай, що було до того?
—
«Життя Марії».
Ці
дві репліки діалогу не супроводжують слова автора, тож ми просто завершуємо
речення відповідним розділовим знаком.
Якщо
це запитання — знаком питання, а коли маємо відповідь — неокличне речення, то
ставимо крапку в кінці.
Далі
Юрій Андрухович запитує, як Жаданові з таким насиченим публічним життям та
регулярною участю в багатьох проєктах,
вдається
писати так багато віршів.
На
що Сергій Жадан відповідає, що пише більше, ніж виходить друком, просто він
часто повертається до тих самих тем
і не
хоче повторюватися, хоче рухатися далі до того, чого ще не пробував, і не знає,
чи добре те, що він пише дедалі більше.
«Для
всіх нас це дуже добре. Мабуть, і для тебе теж», — коментує слова Жадана
Андрухович. —
«Ти
ж по собі бачиш, є частина читачів і критиків, які говорять: найкраще він
написав двадцять років тому.
На
чому я виросла чи виріс — оце і є найкраще», — реагує на слова співрозмовника
Андрухович. —
«Тому
що люди пережили свою першу любов до тебе з тими текстами. Вони не хочуть
допустити, що тепер з’явиться ще щось краще».
Зверніть,
будь ласка, увагу на те, як подано цей фрагмент інтерв’ю.
Репліки
в діалозі записані не з нового рядка кожна й виділені не за допомогою тире на
початку кожного висловлювання.
Коли
діалог записують одна за одною, їх потрібно брати в лапки, а між ними ставити
тире.
Після
слів автора «коментує слова Жадана Андрухович» є крапка й тире.
Нова
репліка почалася в лапках. Після неї, щоб показати, що далі йде нове
висловлювання у діалозі,
знову
стоїть тире.
Лінк
на повну розмову Юрія Андруховича та Сергія Жадана ви знайдете в конспекті до
цього уроку.
Маю
надію, ви зацікавилися цим інтерв’ю двох сучасних українських письменників.
А
перевірити, наскільки запам’яталися правила оформлення діалогу, вам допоможуть
тестові завдання.
Успіхів
вам у навчанні й до зустрічі на уроках української мови.
Завдання 1
Пряма мова двох людей, що передається репліка за реплікою — це
Завдання 2
Полілог — це
Завдання 3
Який розділовий знак пропущено в обох репліках діалогу?
— Цс-с! Збудиш маму! зашепотіла я.
— Ану ходімо, тільки тихо! почула у відповідь.
Завдання 4
Який розділовий знак потрібно поставити на місці пропуску в діалозі?
«Що таке? — буркнула вона з-під шуби. — Невже не можна трохи тихіше?» … «Але я святкую свій день народження. Хочеш торта?»
Завдання 5
Який розділовий знак пропущено у всіх трьох репліках діалогу?
— Не треба — мовила я.
— Я почула — сказала мама.
— Не треба мені подарунка — знову мовила я.
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар