Вітаю вас на уроці зарубіжної літератури!
Сьогодні ми далі вивчатимемо творчий світогляд Овідія,
проаналізуємо його поезії зі збірки «Сумні елегії».
Сьогодні ми поговоримо про давньоримського поета Овідія,
проаналізуємо кілька творів із його доробку.
Раніше ми з вами вже говорили про два напрями в давньоримській літературі –
офіційний і опозиційний.
Та яка ж опозиція в суспільстві, де панує тиран, де є диктатура,
спитаєте ви? Хіба це можливо?
Виявляється, так!
Представники опозиційного напряму давньоримської літератури
відмовлялися підтримувати й прославляти політику римського принципату,
возвеличувати імператора й доблесті героїв.
Їхня творчість здебільшого виявляла себе в жанрі елегій.
У давньоримській літературі цьому жанрові притаманні такі ознаки:
наявність традиційних образів, сюжетні ситуації,
де особистість поета підпорядковується композиційним вимогам твору.
Серед представників жанру любовної елегії були Проперцій і Тібулл.
Розвинув їхні традиції римський поет Публій Овідій Назон,
опозиціонер, вигнанець і страдник.
Він народився поблизу Рима 43 року до н.е.
в родині багатого римлянина зі старовинного знатного роду Овідіїв.
Закінчив граматичну, а пізніше й риторичну школу.
За свідченнями сучасників, Овідій досяг великих успіхів у риториці.
Наділений багатою уявою, він залюбки поринав у світ міфології
й літератури,
з дивовижною легкістю складав вірші й виголошував їх серед друзів.
Хоча батько хотів, щоб Овідій зробив кар'єру судді,
він присвятив своє життя мистецтву.
Міг бути урядовцем, мав перспективу працювати сенатором,
обіймати високі посади в театрі, але увійшов до канону світової історії
саме як поет.
«Любовні елегії» одразу принесли їхньому авторові широке визнання.
У Римі не було жодної людини, яка б не знала твору «Наука кохання»,
що містив поради для закоханих.
Ще в одному великому творі — поемі «Метаморфози» — за допомогою міфів
автор прагнув пояснити все, що відбувається у світі.
Та подеколи у творах Овідія звучала насмішка над моральними нормами
доби Августа, критика деяких тогочасних звичаїв.
Імператор Август розгнівався на Овідія
(чи то за чийсь наклеп на поета, чи за настрої його збірок)
і відіслав у вигнання в місто Томи.
Перед від’їздом поет у відчаї спалив «Метаморфози».
Друзі, на щастя, зберегли рукописні копії твору.
Август заборонив згадувати ім’я митця.
У своїх листах на батьківщину Овідій надсилав друзям частини
«Сумних елегій» —
скарги на долю й молитви про швидке повернення до Рима.
Сподівання були марними: ані Август, ані його наступник Тіберій не
зглянулися
над вигнанцем.
Поет пробув у засланні близько десяти років.
Хвороби й злидні погано вплинули на його здоров'я,
і на 60-му році життя Овідій помер.
На творчий світогляд митця вплинули антична міфологія,
культура Давньої Греції й сприятливе літературне середовище Рима.
Заявивши про себе як поет, Овідій зближується з тісним колом митців того
часу,
зокрема з Горацієм.
Спочатку писав про кохання, відтворював найпотаємніші порухи людської душі
й найінтимніші переживання.
Перші твори Овідія відзначалися дотепністю, вишуканістю,
але їм бракувало серйозності.
Та в них таки простежувалася освіченість автора,
обізнаність у грецькій міфології й історії.
Овідій заявив про себе як поет насамперед у жанрі елегії,
яка на той час була особливо популярною й наслідувала олександрійську
лірику.
У творчості Овідія визначають кілька періодів:
Перший (20 р. до н. е. – 1 р. н.е.):
у творчості переважає жанр елегії, простежується наслідування Проперція й
Тібулла.
У цей час Овідій написав кілька книжок:
«Любовні елегії», «Наука кохання», «Засоби від кохання», «Про косметику»,
«Героїди».
Цікавою рисою цих збірок є новаторський погляд на типові мотиви.
Другий період творчості (1 р. н.е. – 8 р. н.е.) більш зрілий.
Змінюється тематика творів, зникає іронія.
Незмінним залишається стильовий прийом,
що полягає в перетворенні малих жанрів елліністичної поезії
у великі завдяки риторичній майстерності.
У цей час автор працює над історико-поетичним коментарем
до римського календаря «Фасти»,
створює епічну поему «Метаморфози»,
зі змістом якої ми ознайомимось сьогодні.
Третій період (8 – 18 р н.е.).
У цей час Овідій написав свої останні твори:
5 книжок «Скорботних елегій» («Тристій»), 4 книжки «Послань із Понту»,
повчальні поеми «Про риболовлю», «Горішник», віршовану інвективу «Ібіс».
Ці твори сповнені меланхолійних настроїв,
суму за батьківщиною й рідними.
Твори Овідія цікавили українських письменників і письменниць,
зокрема Григорія Сковороду, Тараса Шевченка.
Його твори перекладали Олена Пчілка, Осип Маковей, Микола Зеров та інші.
Як ви вже знаєте, Овідій був висланий імператором із Рима в найвіддаленіший
куточок країни –
місто Томи (сучасна Румунія).
Там промайнули останні роки життя митця.
Поет важко переживав розлуку з дружиною, рідним краєм.
Несприятливі для нього погодні умови, постійний холод впливали на здоров’я
Овідія,
тому він часто хворів.
У листах до дружини й дітей поет із жахом розповідав про замерзлий Істр,
сніги, холодні зими, хутряний одяг місцевих жителів.
Єдиною розрадою для Овідія була творчість і листування з близькими людьми.
У місті Томи, як ми вже знаємо, Овідій створив п’ять книжок «Сумних
елегій».
Художній конфлікт творів – зіткнення поета з несправедливістю влади.
Про цей твір ми ще матимемо можливість поговорити докладніше
на наступному уроці, присвятивши йому значно більше уваги.
Наразі звернімося до другого періоду творчості Овідія
й до його поеми «Метаморфози».
Опрацювати весь текст твору в перекладі Андрія Содомори можете,
скориставшись швидкокодом.
Що означає слово «метаморфоза»?
Із давньогрецької мови перекладається як «перевтілення».
Поема Овідія охоплює 15 книжок, кожна з яких містить 250 малих поем,
написаних уже відомим для нас гекзаметром.
Про що йдеться в «Метаморфозах»?
Ми бачимо міфологічну картину античного світу від часів його створення
до авторової сучасності – правління імператора Августа.
Починається твір із тлумачення міфу про створення світу,
який виник із початкового хаосу.
Далі за сюжетом розвивається думка про те, що людські взаємини
погіршуються через нехтування моральними цінностями й принципами.
Наслідком стає всесвітній потоп.
Поява людей у Овідія пов’язана з міфом про Девкаліона й Пірру.
Юпітер наказав їм набрати каміння й кидати через голову:
те, що кидав чоловік, перетворилося на чоловіків,
те, що кидала жінка, відповідно, на жінок.
Останні частини поеми присвячені створенню Рима.
Ідеться про відому нам Троянську війну, її наслідки, появу перших
поселенців-римлян
і, врешті-решт, про Юлія Цезаря й Октавіана Августа.
Провідним мотивом цієї поеми, як і будь-якого іншого твору Овідія,
є любов: шалена, як у Медеї,
руйнівна, як у Мірри й Бібліди, чиста, як у Пірама й Тісби.
Це сила, що здатна й покращити світ, і спонукати до негативних учинків.
Найголовніше – сприяти перевтіленню.
Овідій у «Метаморфозах» виправдовує людей, їхні вади,
мотивуючи тим, що особистість недосконала й шліфується впродовж життя.
Звертаючись до ідеї перевтілення, автор торкнувся фольклорних
анімалістичних уявлень
про природу.
За Овідієм, між істотою, яка перевтілюється,
і тією, якою вона стає, існує певний зв’язок,
умотивований схильністю людини до визначальних характеристик.
Наприклад, герой Аскалаф стає пугачем,
оскільки мав у душі лихі задуми.
У художньому створенні таких метаморфоз Овідій звертався до теорії
Піфагора,
відповідно до якої кожне перевтілення утверджує віру в незнищенність духу.
Характерними художніми ознаками поеми «Метаморфози» є:
психологізм у змалюванні героїв;
динамізм у зображенні подій;
- спроба завдяки міфу осмислити навколишній світ і довести,
що нічого не залишається незмінним.
Цікавим у сенсі ідейного наповнення є фрагмент поеми
«Чотири покоління людські».
Овідій змальовує зміни в суспільстві відповідно до етапів його розвитку
«Перше поріддя було золоте: без бича і спонуки,
З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність» – «золоте покоління»;
2) «Владу Юпітер посів, то вже срібна пора та настала,
Гірша від золота, але цінніша від темної міді.
Вперше тоді знадобились оселі
І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба» – «срібне покоління»;
3) «Третя доба — мідяна — за срібною хутко настала;
Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий,
Але ж іще не злочинний» – «мідяне покоління»;
4) «Тож як настала доба найгіршої тої породи,
Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда;
Хитрість, Брехня і Підступство посіли їх місце спустіле,
Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки»
«залізне покоління».
Овідій порівнює людину з металом, який зазнає змін.
У процесі розвитку суспільство почало втрачати духовні якості,
натомість стало жорстоким, корисливим і злим.
Овідій засуджує таке перевтілення, хоча й ставиться до людини зі
співчуттям.
Поема Овідія «Метаморфози» стала джерелом сюжетів
і мотивів для митців багатьох поколінь:
Пабло Пікассо створив до неї ілюстрації,
Пітер Пауль Рубенс написав картину «Пейзаж з Філемоном і Бавкідою».
У «Фаусті» Гете зустрічаємо цих античних героїв.
«Метаморфози» надихнули Лесю Українку на створення поеми «Ніобея».
Тож творчість Овідія не лише збагатила скарбницю світової класичної
літератури,
а й гармонійно вплинула на здобутки майстрів слова, живопису, музики.
Підсумуймо вивчене й виконаймо завдання.
Увідповідніть ім'я героя та явище чи предмет його перетворення.
Перевірмо правильність відповідей.
Самозакоханий хлопець перетворився на квітку нарциса,
покоління людей – на метали,
Арахна – на павучицю,
дівчина Іо – на телицю, Дафна – на лаврове дерево.
Упевнена, що ви уважно читали поему «Метаморфози»,
тож із завданням впоралися з легкістю.
Сьогодні ми ознайомилися з творчістю ще одного давньоримського автора
Публія Овідія Назона та його поемою «Метаморфози».
В усі часи для громадянина й патріота країни
найтяжчим покаранням було вигнання.
Перебувати далеко від батьківщини, не бачити близьких для своєї душі
краєвидів,
бути на відстані з рідними й друзями...
Безперечно, це пригнічує особистість, особливо творчу.
Пригадайте, минулого уроку ми говорили про те,
що Овідія вислали в місто Томи.
Упродовж десяти років він перебував далеко від родини й близьких йому
людей.
Це спонукало поета написати збірку ліричних творів
під назвою «Сумні елегії».
Він надсилав у листах фрагменти віршів друзям, імператору.
Але ні Август, ні його наступник Тіберій
не зважали на душевні муки вигнанця.
«Сумні елегії» Овідія стали не лише втіленням трагедії та скорботи поета,
а й свідченням любові до життя, нескореного таланту й непохитного духу.
Пригадаймо, який твір називаємо елегією.
Це жанр лірики медитативного, меланхолійного,
часом журливого змісту.
До нього звертались античні автори, зокрема Архілох, Тіртей, Тібулл,
Овідій.
Для елегії Овідія притаманне переважання особистих переживань,
передусім самотності, розчарування, страждання.
У «Сумних елегіях» є й трагічні мотиви:
розлука з родиною, туга за батьківщиною, нелюбов до чужого краю,
прохання про милосердя й утвердження думки, що поезія для митця –
опора й підтримка в скрутному становищі.
Проаналізуймо елегію 10 із книжки IV під назвою «Життя поета» в
перекладі Миколи Зерова.
Ознайомитись із текстом твору можете,
відсканувавши швидкокод.
Елегія містить автобіографічні елементи з життя Овідія.
Наприклад, він говорить про своє походження:
«З Діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських,
Не випадковість, не гріш в люди виводили нас.
Парость не перша в сім’ї, – коли я на світ появився,
Був уже брат у батьків, старший від мене на рік…».
Автор згадує про особистісне й професійне становлення,
наголошує на тому, що саме поетична творчість була найближчою до душі:
«Часто мій батько мовляв: «Не за хлібне ти діло берешся,
Славний Гомер, але й він так і помер нуждарем».
Батькове слово узяв до душі я і, Муз призабувши,
Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі, –
Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом,
Що б не почав я писать, вірші складались самі».
Овідій ділиться інтимними переживаннями про особисте життя й подружжя:
«Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка
Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям.
Друга її заступила; не смію догани їй скласти,
Але недовго й вона ложе ділила моє.
Третя й остання діждала зо мною поважного віку,
Та й на заслання мене випало їй виряджать».
Третій дружині автор писав листи з міста Том,
відкривав свою душу, говорив про тужливі переживання від розлуки.
Причина вигнання Овідія й досі залишається загадкою.
В елегії «Життя поета» митець розповідає й про це:
«Знайте, кохані, тоді, що причина мойого вигнання –
Вчинок незважений мій, а не злочинство яке.
Кари моєї причина і так аж занадто відома,
Але про власну біду свідчить не вільно мені.
Зрада супутників, прикрості слуг – що я згадувать маю?
Лихо те тяжче було, аніж вигнання само».
Дехто припускає, що імператор вислав Овідія з Рима через тематику його
творів,
інші ж стверджують, що справжньою причиною були зрада й плітки,
інтриги проти поета.
Власне, у творчості митець шукає порятунку:
«Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу.
І що це трудне життя не підломило мене.
Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки,
І заспокоюєш ти серце турботне моє».
Провідною думкою цих рядків є те, що творчість –
це не лише можливість вираження себе, а й спосіб медитації,
втамування душевного болю.
Елегія закінчується розпачливим наріканням на долю,
яку не можна змінити.
В останніх рядках Овідій звертається до читача:
«Дякую красно тобі, любий читальнику мій», – вочевидь,
вважаючи його своїм співрозмовником і довіряючи найпотаємніші порухи душі.
Підсумуймо.
Мотив елегії «Життя поета» – змалювання почуттів героя,
спричинених вигнанням; сум і туга за батьківщиною й рідними.
Ідея вірша – звеличення безмежної любові до батьківщини,
яка не зменшується, а навпаки, міцніє
незалежно від тривалості розлуки.
Дослідімо художні засоби, які створюють відповідний настрій
і підсилюють ідейне навантаження.
Овідій добирає епітети: «мила отчизна», «тихих пісень», «метри дзвінкі»,
«рубець пурпуровий», «сповідь огненну», «незрівнянний Горацій» та інші;
порівняння: «ти приходиш до мене як ліки…», «земля стає біла, мов мармур»;
метафори: «Муза … кликала душу мою», «роки … минали», «душа не лежала до
праці»,
«недоля …перестріла», «дух не схитнувсь».
Багатство й образність мови, глибина переживань, емоцій, почуттів
підносять цю елегію Овідія до вершин поетичної творчості.
Звернімо увагу на ще одну елегію зі збірки,
яка має назву «Зима на чужині».
Ознайомитись із текстом можете, скориставшись швидкодом.
Овідій описує своє враження від далеких країн,
погоди й особливостей життя в чужому краї.
Перед нами постає картина суворої зими з холодними вітрами й снігами.
Автор дивується з картин природи,
адже бачить річку Істр, скуту кригою, непривітну
«Тільки ж надійде понура Зима і весь берег зашерхне,
І від морозу стає біла, мов мармур, земля, —
Тут і Борей, і сніги заважають нам жити під Арктом,
Небо тремтяче, і те ніби тут гнобить людей».
Він не звик до таких погодних умов,
дискомфорт від іншого клімату посилює тугу за батьківщиною.
Ця елегія цінна не лише з позицій літератури,
а й історії, оскільки Овідій оповідає про події,
які відбуваються в місті Томах:
«Отже, як тільки надмірна Бореєва сила повіє
Чи над простором морським, чи над розливом ріки,
То через Істру рівнинну, сухим Аквілоном закуту,
Варвар ураз наліта, ворог на бистрім коні —
Ворог на бистрім коні, стрілою крилатою грізний,
Дикий руйнуючи край, нищачи люд навкруги.
Хто утікає, лишаючи дім: на полях беззахисних
Необоронене скрізь ворог добро забира,
Сіл нужденне добро — і рипучі вози, і худобу,
Всі ті достатки, які має злидар-селянин;
Тих полонених женуть, скрутивши їм руки за спину;
Бачать востаннє вони рідні оселі й лани,
Падають інші без жалю зубчастими стрілами вбиті;
Адже отруту страшну бистре залізо несе».
Елегія надає цікавий етнографічний матеріал про життя людей
на початку нашої ери.
Тематично й ідейно цей ліричний твір споріднений із «Життям поета».
Для створення настрою елегії Овідій послуговується епітетами:
«дальня країна», «тепле повітря», «хвилі плинні»,
«море безкрає»;
порівняннями: «суда, мов мармуром, стиснуті льодом», «необроблена, мов
пустка, земля»;
метафорами: «Істр хвилями плинними запобігає війні»,
«Борей, сніги заважають нам жити».
Отже, елегії Овідія набувають як інтимного, так і патріотичного звучання,
оскільки автор відкриває читачеві найпотаємніші порухи власної душі
й водночас говорить про важливість батьківщини для нього, про тугу за нею.
Підсумуймо вивчене за урок, виконавши завдання.
На екрані – уривки з елегій «Життя поета» й «Зима на чужині».
Розмежуйте їх за ліричними творами, до яких ці цитати належать.
Перевірмо виконання завдання.
Ось уривки з елегії «Зима на чужині»:
«Падає сніг і лежить, під дощем і під сонцем не тане,
Твердне; суворий Борей робить довічним його.
Отже, і перший іще не розтане, як випаде другий, У багатьох він місцях
часто дворічний лежить».
«Бачив я море безкрає, що теж від морозу застигло,
Води недвижні слизька вкрила й блискуча кора».
А ось ці цитати – з елегії «Життя поета»:
«Мав і дочку я єдину, і внуків од неї діждався,
Двох вона мала дітей, але і шлюб не один».
«Знову продовжую я повість скорботну свою.
Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром,
В кучері чорні мої позапліталася скрізь».
Упевнена, що ви були уважними читачами,
тож із легкістю впоралися з завданням.
Отже, сьогодні на уроці ми опрацювали елегії Овідія,
занурившись глибше в художній світ автора.
Аналізом творчості давньоримського поета ми завершуємо огляд
літератури античності.
Роль цієї доби в розвитку європейської культури неможливо переоцінити.
Тому й не дивно, що античну культуру називають колискою
європейської цивілізації.
Вона дала світовій літературі не лише класифікацію родів літератури й
жанри,
якими письменники та письменниці послуговуються й нині,
авторів і авторок, які надихали й надихатимуть митців минулого,
сучасності й майбутніх поколінь,
але й досконалі зразки мистецтва слова.
Саме Античність репрезентує безліч тем, актуальних для нас і сьогодні.
Наступного заняття на нас чекає знайомство з літературою Середньовіччя.
Щасти вам!
Завдання 1
Уведіть правильну відповідь (усі літери маленькі).
Поема Овідія, що охоплює 15 книжок, кожна з яких містить 250 малих поем, написаних гекзаметром, - це
Завдання 2
Назвіть ознаки жанру елегій любовної тематики в давньоримській літературі.
Визначте 3 правильні відповіді.
Завдання 3
Що означає слово «метаморфоза»?
Завдання 4
Установіть відповідність між цитатами з тексту поеми Овідія «Чотири покоління людські» й назвою етапу розвитку суспільства.
«Перше поріддя було …: без бича і спонуки, З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність»:
«Владу Юпітер посів, то вже … пора та настала, Гірша від золота, але цінніша від темної міді. …Вперше тоді знадобились оселі… І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба»:
«Тож як настала доба найгіршої тої породи, Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда; Хитрість, Брехня і Підступство посіли їх місце спустіле, Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки»:
Завдання 5
Який твір не належить перу Овідія?
Завдання 6
Уведіть правильну відповідь (усі літери маленькі).
Жанр лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. До нього звертались античні автори, зокрема Архілох, Тіртей, Тібулл, Овідій. Це –
Завдання 7
«Сумні елегії» Овідій написав:
Завдання 8
Оберіть правильне твердження.
Визначте 3 правильні відповіді.
Назвіть мотиви «Сумних елегій»:
Завдання 9
Увідповідніть цитати з тексту елегії Вергілія «Життя поета» й художні засоби.
«мила отчизна», «тихих пісень», «сповідь огненну», «незрівнянний Горацій»:
«ти приходиш до мене як ліки…», «земля стає біла, мов мармур»:
«муза … кликала душу мою», «душа не лежала до праці», «недоля …перестріла», «дух не схитнувсь»:
Завдання 10
Оберіть правильне твердження.
Визначте 3 правильні відповіді.
В елегії Овідія «Життя поета» містяться автобіографічні відомості:
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар