Завдання 1
Хто зібрав українську трупу «Товариство акторів»?
Завдання 2
З якої вистави розпочав своє функціонування «Театр корифеїв»?
Завдання 3
Хто з театральних діячів належав до родини Тобілевичів?
Визначте 3 правильні відповіді.
Завдання 4
Головну роль у виставі «Наталка Полтавка» 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді зіграла:
Завдання 5
Кого називали «українським соловейком» у театральному середовищі другої половини ХІХ ст.?
Завдання 6
Установіть відповідність між театральними діячами та фактами про них:
За псевдонім узяв дівоче прізвище матері
Написав соціальну драму «Не судилося»
Переконав російських чиновників зняти мовні обмеження
Назвав власний маєток іменем дружини
Вітаю на уроці української літератури!
Дослідження вчених з Університетського коледжу Лондона
підтвердило,
що активне відвідування культурних заходів подовжує
життя.
Дослідники виявили, що в людей, які активно залучені до
різних культурних заходів,
ризик передчасної смерті на 31% нижче,
ніж у тих, кому не цікаві, наприклад, театри і картини.
Автори дослідження опрацювали дані понад 6 тис. дорослих
з Англії віком від 50 років,
які брали участь у дослідженні проблем старіння.
Скажімо, похід у театр, музей або художню галерею
допоможе подовжити ваше життя.
«І чим активніше ваше культурне дозвілля – тим краще!» –
переконує нове дослідження.
У середині 19 століття українці, звісно ж, ще не знали
про таке дослідження,
однак важливість театру в українській культурі розуміли,
розвивали й усіляко відстоювали.
Сьогодні поговоримо про створення Театру корифеїв,
про його склад і цікаві факти з мистецької історії
найвидатніших діячів української театральної сцени.
Кріпацтво, національні утиски, заборона українського
слова негативно позначилися
на розвитку театрального
мистецтва.
Театральні трупи почали з’являтися в другій половині XVІІІ століття,
перші стаціонарні театри на території сучасної України –
на початку ХІХ століття.
У цей же час набирає обертів аматорський театральний рух.
З 1864 року розпочав роботу театр «Руської бесіди».
Як ви знаєте, Емський указ забороняв українське
письменство,
але 1881 року переглянули пункт про заборону українських
п’єс,
хоча й з певними обмеженнями: виступи українською чи
польською
мали слідувати після того, як актори виступлять із тією
самою програмою
російською, однак, попри це, український театр
продовжував існувати.
Розповідь про те, як Марку Кропивницькому, видатному
актору, драматургу
й керівнику-постановнику, вдалося переконати російських
чиновників зняти обмеження,
увійшла до шкільних підручників з історії.
Коли один із них поставив Марку Кропивницькому питання в
стилі «какая разница, на каком языке играть»,
бо, мовляв, «Наталка Полтавка» однаково звучить
російською та українською мовами,
то Кропивницький перепитав його, а як він зможе
російською зіграти
«Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці»?
На що отримав відповідь: «Ой, не ходи, Григорий, да на
пикник…».
Питання про подібність мов після цього відпало.
М. Кропивницький починає збирати українських акторів
із метою створення української трупи під назвою «Товариство
акторів».
До його складу входили брати Тобілевичі, Михайло
Старицький,
Єфросинія Зарницька, Марія Заньковецька та інші.
Усі артисти мали не лише природні голосові дані, а й
професійну підготовку.
Окрім професіоналів в акторському складі,
театр корифеїв тісно співпрацював із відомими
композиторами того часу:
Петро Ніщинський написав «Вечорниці» до п’єси Шевченка;
Кирило Стеценко створив композиції до «Про що тирса
шелестіла» Спиридона Черкасенка.
А Микола Лисенко став автором музики до 21 вистави
«корифеїв»
та 10 опереток, які разом охоплювали всі популярні жанри
сценічної музики.
27 жовтня 1882 р. на сцені міського театру в
Єлисаветграді
М. Кропивницький поставив драму «Наталка Полтавка» І.
Котляревського,
головну роль у якій зіграла Марія Заньковецька.
Цікаво, що цей український драматичний театр існує й
досі,
носячи з 1940 року ім’я Марка Кропивницького, як і місто
Єлисаветград із 2016.
Саме так розпочалася історія українського професійного
Театру корифеїв.
Звідки пішло слово «корифей»?
Корифеями називали провідних акторів у хорі
давньогрецького театру.
З часом слово «корифей» набуло переносного значення –
це «провідна особа, світило в будь-якій галузі».
Назва ж театру пов’язана з книгою «Корифеї
української сцени»,
що була анонімно видана представниками київської
інтелігенції у 1901 році.
У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана
Тобілевича
та інших славетних акторів уперше назвали корифеями
українського театру.
Театр до 1907 року свого дому не мав:
трупа постійно курсувала між українськими містами та
селами,
іноді навіть пішки, перебувала в поганих побутових
умовах,
через що актори та акторки нерідко хворіли, грішми теж не
смітили.
Та де б не опинявся Театр корифеїв, на нього скрізь чекав
успіх.
Репертуар тогочасних труп був надзвичайно обмеженим:
«Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці»,
«Шельменко-денщик», «Запорожець за Дунаєм».
Це наштовхує М. Кропивницького на думку, що слід самому
писати твори для сцени.
З’являються нові шедеври, як-от «Дай серцю волю, заведе в
неволю»,
«Доки сонце зійде, роса очі виїсть»,
«Глитай, або ж Павук», «Пошились у дурні», «Олеся» тощо.
Твори розкривали соціальні проблеми та суперечності,
які турбували саме українців.
Це був протест проти асиміляції з москалями та запекла
боротьба
за право на національну автентичність.
Театр корифеїв не давав українцям забувати, що вони саме
українці,
а не якісь там малороси.
До 25-го ювілею акторської діяльності Кропивницького Ілля
Рєпін намалював акварельну віньєтку,
на якій зобразив козацьку чайку в бурхливому морі,
якою керував отаман корифеїв Кропивницький,
що прикрасила красиво виконаний подарунковий пергамент.
Зверніть увагу на фото, що зберігається в музеї
Кропивницького.
Це актори єлисаветградської трупи, сфотографовані на
сцені на тлі декорацій після спектаклю.
Точна дата зйомки та ім’я фотографа не відомі,
за складом трупи науковці змогли визначити тільки
приблизний час – 1885–87 рік.
У 1885 році театральна трупа, заснована М. Кропивницьким,
розділилася.
Виникло два творчих колективи.
Перший – під керівництвом Марка Кропивницького, другий –
Михайла Старицького.
Обидві трупи розпочали самостійне творче життя, й мали
великий успіх.
Михайло Старицький – один із фундаторів, які сприяли
відродженню українського театрального мистецтва.
Його сміливо можна назвати і реформатором театру,
адже Михайло Петрович, прагнучи відтворити цей вид
мистецтва,
збільшив кількість акторів у трупі,
створив власний оркестр, який зробив п’єси більш
ліричними,
підвищив платню акторам, щоб їм не довелося шукати
підробітків.
Водночас цей талановитий сподвижник збагачував літературу
творами з народного життя,
у яких знайшла відображення доля народу.
Почавши з інсценізацій прозових творів та переробок
малосценічних п’єс,
Старицький написав багато оригінальних сценічних творів.
Найвідоміші з них – соціальні драми «Не судилось»,
«У темряві», «Талант».
Працюючи над збагаченням українського репертуару,
М. Старицький переробив п’єсу І. Нечуя-Левицького «На
Кожум’яках»,
де порушив проблему соціальної нерівності, висміяв
київських міщан,
що прагнуть удавати панство.
Перша публікація твору містила прізвища обох авторів,
перероблена п’єса мала назву «За двома зайцями».
«Маруся Богуславка» – твір, вибудуваний на фольклорному
матеріалі.
Автор правдиво показує історію боротьби українського
народу
проти турецьких загарбників,
трагедію Марусі Богуславки, котра, спершу зрікшись рідної
землі,
зважується випустити невольників, а потім і гине сама.
У 1907 році Микола Садовський відкрив у Києві перший
стаціонарний театр,
який проіснував до Першої світової війни.
Познайомимося трохи з представниками Театру корифеїв,
зокрема родиною Тобілевичів.
Микола Садовський – український актор, з юності був
захоплений сценою,
проте доля склалася непросто: побував на
російсько-турецькій війні,
дивом не загинув.
Повернувшись, долучився до братів.
Він хотів творити образи, які змушують задуматися,
а не звичні для всіх типажі селян.
Іван Тобілевич (Іван Карпенко-Карий) – неперевершений
актор, драматург,
зіграв у п’єсі «За двома зайцями» Сірка (батька Проні
Прокопівни),
у трагікомедії «Сто тисяч» – Герасима Калитку.
Не менш талановитим був і Панас Саксаганський – молодший
син родини Тобілевичів.
«Велика і дивна сила таланту Саксаганського справляла на
глядачів незабутнє враження:
його вміння перевтілюватись з одного типу в другий,
змінюючи своє лице, рухи, поставу і голос,
давало йому змогу виконувати різноманітні ролі,
типи та характери», – згадувала Софія Тобілевич, дружина
Карпенка-Карого.
Марія Садовська – наймолодша із сім’ї Тобілевичів,
вона взяла собі за псевдонім дівоче прізвище матері,
згодом додавши і прізвище чоловіка – Барілотті.
Її називали «українським соловейком»,
бо ж була однією з найперших і найкращих виконавиць
вокальних партій
у тогочасних оперетах і операх.
За 12 років, відданих сцені, зіграла майже всі провідні
ролі тодішнього репертуару.
Сорок років життя присвятила театрові й перша народна
артистка
України Марія Заньковецька.
Вона залишила заможне життя,
не спокусилася на принади сцени імператорського театру,
куди не раз була запрошена.
Її батьки й чути не хотіли про захоплення сценою,
чоловік-військовий також не підтримував уподобання
дружини.
Зустріч із Миколою Садовським перевернула життя Марії:
вона долучається до трупи Марка Кропивницького.
За роль Ярини в «Невольнику» Марко Лукис подарував
актрисі бірюзовий перстень,
ніби навіки заручивши її зі сценою.
Друзі, пропоную перевірити знання разом.
Дайте, будь ласка, відповідь на запитання:
Історія українського професійного театру «Театр корифеїв»
розпочалася в Кропивницькому з вистави
Варіант А «Назар Стодоля»
Варіант Б «Наталка Полтавка»
Варіант В «За двома зайцями»
Варіант Г «Маруся Богуславка»
Правильний варіант відповіді: варіант Б «Наталка
Полтавка».
Історія Театру корифеїв завершилась із початком Першої
світової війни – у 1914 році.
Завдяки діяльності корифеїв друга половина XIX ст.
увійшла в історію української культури як «золотий вік»
театру.
Корифеї створили школу акторської та режисерської
майстерності,
піднесли український театр на значно вищий щабель
професіоналізму.
А в історії української культури учасники театру корифеїв
залишили слід як драматурги й актори, співаки та
натхненні інтелектуали.
Дякую за увагу.
До нових зустрічей!
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар