О. де Бальзак «Гобсек» (14.11.2025)

 

О. де Бальзак «Гобсек». Анкета твору from Adriana Himinets

Honoré de Balzac "Gobsec". Analysis of the image of the main character from Adriana Himinets

Сьогодні ми поговоримо про письменника, який вірив, що може написати твір, рівноцінний збірці “Тисяча й одна ніч”.

Поміркуємо, чи вдалося це йому. Зважаючи, що казки “Тисячі й однієї ночі” збиралися кілька сторіч, а письменник прожив 51 рік.

А також переконаємося, що безмежна кількість спроб і помилок, кави та переписаних творів з літератури відкривають шлях до письменницького Олімпу

Отож говоритимемо про французького письменника, портрет якого зображено на екрані. Це – Оноре де Бальзак . Сучасник і ровесник Пушкіна.

Як же можна охарактеризувати Оноре де Бальзака? Судіть самі: писав він переважно вночі. Розпочинав опівночі і працював протягом 16-18 годин.

Перерви робив лише на каву. Здогадайтеся, що спільного у баристи і Бальзака? Вони обидва можуть заварити 50 горняток кави за добу.

Саме стільки випивав Бальзак, коли працював! Біографи автора жартують, що він був чи не єдиним письменником, що помер від зловживання кавою, а не інших надмірностей.

Хоча по закінченню роботи над черговою книжкою Бальзак поринав з головою у нову любовну історію, яких у нього було чимало.

Скільки разів ви готові переписати свій твір з літератури? Двічі, тричі? Бальзак демонструє тут просто шалений перфекціонізм, тобто прагнення зробити все ідеально.

Так, свої твори він міг переписувати до 90 разів! А за рік встигав видати від трьох до шести книжок.

Однак письменник чітко розумів, навіщо усе це робить, адже хотів слави і грошей.

У намаганнях розбагатіти він займався і виробництвом дешевого паперу, і видобутком срібла, і зведенням будинків, і навіть намагався вирощувати ананасові дерева в передмісті Парижа.

Та стартапер із Бальзака був не дуже вдалий, тому замість багатства він накопичував лише борги.

Саме тому тема грошей постійно буде його тривожити і, відповідно, з’являтися у творах.

Першими текстами письменника були написані під різними псевдонімами “готичні романи” - історії про привидів, відьом, перевертнів, вампірів.

Загалом те, що було страхітливим, таємничим… і добре продавалося. Власне, як і сьогодні (привіт, “Сутінки”).

Та пізніше Бальзак, розуміючи низьку якість таких творів, вирішив не визнавати їх частиною своєї творчості.

У 30 років Оноре нарешті отримав бажане - літературна творчість зробила його відомим. І то настільки, що за життя від своїх шанувальниць він отримав більше 20 тисяч листів.

Таким цифрам сьогодні може позаздрити не один блогер. Що вже говорити про ХІХ століття.

Був серед отриманих листів один від “Іноземки” - польки Евеліни Ганської. Її портрет ви можете бачити на екрані.

Вона була російською підданою і разом з чоловіком жила в селищі Верхівня (нині - Житомирська область). Так розпочався епістолярний роман, що пов’язав Бальзака з Україною.

Епістолярний роман - це роман у листах, щось на кшталт переписки в соцмережах, тільки доходили ці повідомлення до адресата не так швидко,

тому доводилося їх робити значно довшими і красномовнішими.

Як ви вважаєте, скільки міг протривати такий роман? Від моменту, коли Ганська написала першого анонімного листа Бальзаку,

і до їхнього вінчання в костелі Святої Варвари в Бердичеві Житомирської області, який зараз на екрані, минуло 18 років!

І за весь цей час вони побачилися лише кілька разів. В українських містах, що пов’язані з Бальзаком, відбувається BalzacFest.

У 2019 році, до святкування 220-річчя від дня народження письменника, українські художники створили чудові ілюстрації, пов’язані з його життям і творчістю.

Їх ви зараз бачите на екрані. Тут і зображення Бальзака в дитинстві та юності. І письменник з Евеліною Ганською.

А до ілюстрацій Шевченка з айфоном тепер можна додати ще й сучасного Бальзака.

Бальзак був переконаний, що на світ потрібно дивитися як на певну цілісність. І зі своїх творів він теж створив таку - більшість із написаного письменник об’єднав у епопею “Людська комедія”.

Пригадаймо: Епопея – це великий художній твір, що охоплює багато подій і глибоко проникає в дійсність.

“Людська комедія” описує життя багатьох людей з різних сфер із сучасності автора. Така собі “Гра престолів”, тільки про людей з ХІХ століття і без драконів.

Письменник планував, що до “Людської комедії” увійде близько 150 творів. Але здійснити свій задум повною мірою йому не вдалося - закінчити встиг 96 текстів.

Для того, щоб об’єднати зовсім різні твори, Бальзак наповнює свою епопею “перехідними персонажами” -

тобто такими, що переходитимуть із твору в твір і в різних текстах з’являтимуться то як головні, то як другорядні персонажі.

І це допомагатиме нам спостерігати за ними з різних ракурсів. Так, наприклад, у повісті “Батечко Горіо” 23 персонажі будуть з інших творів “Людської комедії”.

З’явиться там і лихвар Гобсек з однойменного твору, який вигулькне ще не раз в інших текстах.

Пам’ятаєте наше порівняння “Людської комедії” з “Грою престолів”? Так от, за кількістю персонажів відомій франшизі до Бальзака не дорівнятися.

Запам’ятати всіх персонажів “Людської комедії” буде значно складніше, адже їх в епопеї більше двох тисяч.

Це міністри, журналісти, швачки, лихварі, аристократи, адвокати, банкіри, світські жевжики, селяни та багато інших.

“Людська комедія” з веться комедією не тому, що смішна. Адже це і комедія, і трагедія водночас.

На думку частини дослідників, назва є алюзією, тобто натяком, на твір Данте “Божественна комедія”. Але тут комедія стає людською, бо Бальзака цікавлять власне стосунки людина-людина.

Сам Бальзак усі тексти, що ввійшли до епопеї, - десятки великих і малих романів, повістей, новел - називав етюдами.

“Людська комедія” складається з трьох частин: “Етюди про звичаї”, “Філософські етюди” та “Аналітичні етюди”.

І хоча це величезна кількість текстів, та читати, за словами іншого французького письменника Марселя Пруста, варто всю епопею, а не лише окремі твори.

Щоби дещо полегшити знайомство з “Людською комедією”, за певними текстами було створено графічні романи та комікси.

Українською у вигляді графічного роману вже вийшла повість “Батечко Горіо”. Її обкладинку ви зараз можете бачити на екрані.

Бальзака дуже цікавлять людські пристрасті - любов, гроші, влада, намагання знайти відповіді на “вічні” питання.

Особливо ж багато уваги в “Людській комедії” приділено грошам. Вони всесильні і можуть підкорити будь-яку сферу життя.

Наприклад, у повісті “Гобсек” Бальзак показує владу грошей і на що вони перетворюють людину.

А в романі “Батечко Горіо” все продається й купується. Навіть любов дітей до батьків.

У романі “Шагренева шкіра” головний персонаж отримує неймовірний подарунок - чарівний шматок шкіри, що здатен здійснювати бажання. Однак в обмін на його власне життя.

На закиди критиків, що твори з “Людської комедії” аморальні, письменник відповідав, що самі ж критики визнають його твори правдивими.

Отже, аморальними є не твори, а суспільство, змальоване в них. Із “Людською комедією” з’являється нова проза, що прагне до переконливості деталей.

Такий напрям у літературі та мистецтві загалом зветься реалізмом. Його мета - аналітично осмислювати життя та правдиво і всебічно зображати його.

Письменники-реалісти закликали не прикрашати людину і світ, не ідеалізувати, а показувати такими, як вони є. Бальзак говорив, що у своїх творах змальовує чоловіків, жінок і речі.

Вважав, що речі, які оточують людей, є відображенням їхніх цінностей, звичок, особливостей вдачі і багато про цих людей можуть розповісти.

Саме тому в творах Бальзака багато описів місця подій. Уявіть свою кімнату. Спробуйте спрогнозувати, що б міг написати Бальзак про вас.

Також автор вірив у фізіогноміку і був переконаний, що за певними рисами зовнішності можна дізнатися про вдачу людини.

І в його текстах чимало уваги приділено саме портретам персонажів. Зараз на екрані досить промовистий портрет Гобсека.

Якщо після нашого уроку хтось із вас загориться нестримним бажанням перечитати всю “Людську комедію” і кинеться в бібліотеку чи книгарню по тексти, маю вас засмутити.

Ще й досі не всі твори Бальзака перекладено українською. Хоча перші окремі переклади з’являлися ще наприкінці ХІХ століття. Згодом була спроба видати десятитомник.

У 20-30 роках ХХ століття Валер’ян Підмогильний організував роботу над п’ятнадцятитомним виданням. Але ці проєкти так і лишилися не реалізованими до кінця.

Отже, сьогодні на уроці ми з’ясували, що Оноре де Бальзак: - обрав спосіб точно і без прикрас показувати навколишній світ і людей в ньому, тобто його творчий метод - реалізм;

- об’єднав майже всі свої твори в працю життя і епопею під назвою “Людська комедія”;

- вводив у тексти описи інтер’єрів і портрети зовсім не для того, щоб знудити читачів, а для кращого розуміння персонажів.

Якось один французький філософ зауважив, що Бальзака не завадило б читати в усіх комерційних

(тобто пов’язаних із торгівлею) училищах.

Оскільки з його творів можна дізнатися про закони кредиту,

купівлі і продажу, про правомірність угод та про багато інших тонкощів ведення бізнесу.

Не знаю, чи дослухалися до цієї поради на батьківщині письменника,

а от в Україні кілька років тому з'явився чат-бот на ім’я Гобсек,

що мав допомагати користувачам, зокрема, із судовими позовами в разі прострочення боргу.

Отож про реального Гобсека (якщо так взагалі можна сказати про вигаданого персонажа),

із однойменної повісті Бальзака і йтиметься на нашому занятті сьогодні.

Одну з ілюстрацій до цього твору ви зараз можете бачити на екрані.

Насамперед варто зауважити, що повість “Гобсек” спершу була не такою, як ми читаємо її сьогодн

(і я зараз не про скорочену версію із хрестоматії).

Пам’ятаєте ж, що Бальзак - просто рекордсмен із переписування?

Так от, цей твір він кардинально змінював кілька разів.

Спершу це була повість, яка називалася “Небезпеки безпутнього життя”,

і вона майже повністю була присвячена Анастазі де Ресто та її особистому життю.

Гобсек у своєму першому варіанті був значно симпатичніший:

допоміг Дервілю, пробачив борг Фанні Мальво,

врятував сім’ю де Ресто від банкротства,

а у фіналі навіть став депутатом (доволі сучасний геппі енд, чи не так?:)).

У другому варіанті твір називався “Батечко Гобсек”.

І тут уже на перший план виходить Гобсек

(цікаво, чому Бальзак передумав і зробив уже лихваря головною постаттю в творі?

Чи не насідали на нього саме в той час кредитори?).

Автор не тільки виводить Гобсека на авансцену,

а й позбавляє його багатьох позитивних рис,

змінює фінал і зосереджується на маніакальній пристрасті Гобсека до збагачення.

Через кілька років повість уже під назвою “Гобсек”

входить до “Сцен приватного життя” (тих, що у складі “Етюдів про звичаї” “Людської комедії”,

щоб пригадати структуру епопеї - погляньте на екран).

Цей твір був одним із перших, які автор свідомо писав як частину “Людської комедії”.

Тут з’явилися і перші перехідні герої Бальзака

(Растіньяк, Б’яншон, Дервіль та інші),

які пройшли через подальші його повісті та романи.

Отож головний персонаж повісті - Гобсек - лихвар.

Лихварями називали людей, які позичали іншим кошти під високі відсотки під заставу майна.

Певний час у Європі професія лихваря вважалася ганебною.

І навіть іноді каралася на рівні з убивством.

На початку ХVII століття лихварство узаконили,

але стягувати надто високі відсотки все ж заборонялося.

Та в ХІХ столітті обмеження зняли, відповідно - багато людей почали займатися таким бізнесом.

У цій повісті Бальзак вдається до техніки “промовистих імен”.

Адже прізвище головного персонажа походить від нідерландського слова Gobseck

і означає людину, яка наживається на інших або жорстоко поводиться з ними.

В українській мові відповідниками до нідерландського gobseck є “живоїд” або “глитай”.

Пригадайте, чи стикалися ви з персонажами із “промовистими іменами” раніше?

Особливістю повісті “Гобсек” є те, що вона написана як “розповіді у розповіді”.

Щось на кшталт принципу матрьошки - ляльки із вкладених одна в одну фігурок.

Другорядний персонаж - адвокат Дервіль, кадр із фільму з яким зараз на екрані,

- у салоні віконтеси де Гранльє розповідає історію,

свідком якої він став, - тобто історію про Гобсека.

Літературний прийом “розповіді в розповіді” або, як ще його можуть називати,

“оповідання в оповіданні” чи “обрамлення” - введення одного твору в інший -

був доволі типовим для ХІХ століття.

Отож повість складається з трьох історій:

перша - історія оповідача - адвоката Дервіля.

Друга - історія старого лихваря Гобсека.

Саме ця історія є центральною. Третя - історія родини де Ресто.

Виникає запитання: навіщо Бальзак так все ускладнює

і вводить Дервіля оповідачем, якщо і сам міг розповісти всю історію?

Річ у тім, що автор (звісно ж) усе знає про свого персонажа,

а Дервіль розкриває Гобсека поступово - разом із читачами.

Читачеві так цікавіше, оскільки він дізнається історію від, так би мовити, “незацікавленої особи”.

Тож прийом “розповіді в розповіді” дає нам сприймати Гобсека під різними кутами:

очима його клієнтів, очима Дервіля і очима самого лихваря.

Клієнти, звісно ж, бачать Гобсека, зображення якого зараз на екрані, безсердечним і скупим.

Дервіль спершу теж називає лихваря людиною-автоматом, людиною-векселем

(вексель - це борговий документ про обов'язкову сплату боржником грошей у вказаний строк).

Однак говорить, що своїх дітей, у разі смерті, залишив би Гобсекові.

Промовистий факт, чи не так?

Дервіль каже, що у Гобсекові цитата “живуть дві істоти:

скнара та філософ, істота підла та мисляча”.

Філософом Гобсека називає і граф де Ресто.

Сам Гобсек говорить, що в нього цитата “принципи змінювалися згідно з обставинами,

- доводилося змінювати їх залежно від географічних широт” кінець цитати.

Нам відомо, що лихвар багато подорожував.

І в цих мандрівках навчився як хамелеон мімікрувати під середовище:

підлаштовувати свої погляди, цінності й думки.

Залежно від того, що прийнятно чи неприйнятно в певному середовищі.

Він додає, що:

 

Погодьтеся, звучить доволі-таки по-філософськи.

Головний персонаж повісті переконаний, що за допомогою грошей володіє світом.

Адже боржники певним чином залежні від лихваря.

І Гобсеку здається, що через це він має право розпоряджатися життями й долями цих людей.

 

Як вважаєте, чи могли б такі слова належати комусь із наших сучасників?

Гобсек не помічає, що це вже не він володіє грошима, а гроші володіють ним.

Адже метою для лихваря не є блага або речі, які можна придбати.

Чи прагнення і забаганки, які за допомогою грошей можна задовольнити.

Це просто божевільна пристрасть накопичення,

що врешті-решт знищить його.

Коли Гобсек помирає, усе в його будинку завалене провіантом,

який той скупився продавати, щоб не продешевити.

Усе кишить червами, комашнею і сповнює помешкання жахливим смородом.

Автор вважав, що думки матеріальні.

І через зогнилі продукти та захаращене житло “матеріалізував” маніакальну пристрасть Гобсека.

Така от метафора змарнованого життя.

Варто пам’ятати про те, що погляди лихваря формувалися поступово.

І те, яку людину ми бачимо в конкретній повісті,

- це підсумок його життєвого досвіду,

спостережень, розмірковувань, взаємодій з іншими людьми.

Адже в молодості Гобсек був іншою людиною.

Можливо, вам доводилося чути, що те, як ми себе сприймаємо і якою людиною стаємо,

багато в чому залежить від нашого оточення.

Можемо лише здогадуватись, які ж люди оточували Гобсека,

щоб сформувати в нього такий світогляд.

Згадаймо про “фішечку” Бальзака - портрети персонажів.

Думаю, що на промовисту зовнішність Гобсека ви звернули увагу:

жовтава блідість, тонкі губи, довгий ніс, жовті, майже без вій очі

- Бальзак змальовує картинку типового скнари.

Так-так, саме типового.

Бо Гобсек – типовий образ.

Як пояснював сам Бальзак, “Тип – це персонаж, що узагальнює в собі характерні риси всіх тих,

хто з ним більш-менш подібний”.

Тобто приблизно всі лихварі, на думку Бальзака, виглядають десь так,

як на цьому зображенні на екрані.

Одна невеличка підказка.

Погляньте, будь ласка, на екран:

ось це не Гобсек, як часто можна побачити в інтернеті та навіть у підручнику,

а Скрудж із “Різдвяної пісні в прозі” Чарльза Діккенса.

І пригадаймо про любов Бальзака до опису інтер'єрів.

Що можемо сказати про Гобсека, дізнавшись, де він живе?

Адже його дім - це похмурий, вологий будинок без подвір’я.

 

І все ж образ Гобсека складний і неоднозначний.

З одного боку, він - раб грошей, хоча й вважає себе їх володарем.

А з другого - він розумний, проникливий, працелюбний і педантично чесний.

Не випадає заперечити, що всього в житті Гобсек досягнув лише своїми силами й наполегливістю

(хоча його наполегливість і не всім була до душі).

У роботі використовує лише дозволені з точки зору закону методи.

Недаремно Дервіль називає його найчеснішою людиною в Парижі.

Лихвар вимагає від своїх клієнтів виконання взятих на себе обов’язків.

Адже й сам завжди дотримується цього принципу.

У людях цінує працелюбність, чесність, порядність.

Гобсек допомагає Дервілю, даючи кредит.

А коли адвокат запитує, чому лихвар навіть зі свого друга брав такі величезні відсотки,

той відповідає цитата:

 

Повість “Гобсек” поєднує в собі риси романтизму і реалізму.

Бальзак дуже точно відображає реальне життя певних прошарків французького суспільства того часу,

детально описує механізм позичання грошей, кількість відсотків.

Це все ознаки реалізму. Про риси романтизму в творі свідчить самотність і загадковість багатія.

Точно не відомо, хто він, звідки приїхав, де нажив свій величезний капітал.

Цей персонаж по-романтичному контрастний - водночас скнара і філософ.

Отож сьогодні на занятті, ми з’ясували, навіщо Бальзак використовує прийом “розповіді в розповіді”;

що образ Гобсека зовсім не однозначний:

він хоч і скнара, але своїх дітей Дервіль віддав би виховувати саме лихвареві.

Та спостерігали, як на практиці автор використовує свої улюблені засоби характеристики персонажів -

портрет та інтер’єр.

Читайте літературу - і відкривайте в ній щораз себе і світ навколо:)