Завдання 1
У творі «Intermezzo» М. Коцюбинського дійовою особою є
Завдання 2
Кого ліричний герой називає своєю “найближчою приятелькою”?
Завдання 3
Кого мав на увазі ліричний герой, сказавши наприкінці твору: «Ми таки стрілися»?
Завдання 4
Кому найбільше заздрить герой?
Завдання 5
У новелі вівчарка Оверко символізує:
Я запрошую вас до
мандрівки світами художнього слова.
Сьогодні
ми продовжимо досліджувати новелу “Intermezzo” Михайла Коцюбинського,
поговоримо
про символічний зміст образів та пошуки душевної рівноваги героєм у природі.
Жанрову
специфіку цього твору визначають як поезію в прозі,
тобто
за формою він наближений до прози, а підвищеною емоційністю та ліричним сюжетом
до поезії.
Основою
тексту стають настроєвість та дослідження душевних поривань ліричного героя.
У
підзаголовку до новели зазначено дійові особи,
усі
ці образи є втіленням тих внутрішніх переживань, що відбуваються в душі героя.
Умовно
їх можна поділити на світ міста і природи, видимого та невидимого.
Пригадаймо цей перелік:
* Моя утома.
* Ниви у червні.
* Сонце.
* Три білих вівчарки.
* Зозуля.
* Жайворонки.
* Залізна рука міста.
* Людське горе.
Хто
ж він, наш ліричний герой?
Ми
знаємо, що він митець, який приїхав у село відпочити, зробити паузу.
Він
утомився від роботи, міського життя, навіть від спілкування з іншими людьми.
Цитую:
«Я утомився.
Мене втомили люди….
….Я
не можу розминутись з людиною.
Я не
можу бути самотнім.
Признаюсь
— заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.
Тоді
як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину…..»
Герой
прагне не ревучих потоків людського життя, а тиші та спокою для свого розуму,
волі та серця.
Ми
бачимо образ «моєї утоми», який символізує зневіру та розчарування.
У
місті з каменю та заліза, де панують «незліченні треба» і «безконечні мусиш»,
людина є відірваною від природи.
Це
призводить до втоми та відчаю.
Найкраще
в таких ситуаціях допомагає зміна місця, наприклад, подорожі та відпочинок на
природі.
Ліричний
герой також вдається до такого способу і їде на вокзал, щоб вирушити подалі від
міста.
Тут
автор використовує метафору «залізної руки города».
Потяг
як продовження міста намагається втримати героя, а той хоче вирватися з лап
«сього многолового звіра».
Цитую:
...чи
розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене?
Невже
я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори?
...І
буде навколо і в мені тиша? Кінець
цитати.
Символічними
є образи «білих мішків», про яких згадує ліричний герой.
Цитую:
«…вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках в повітрі, а потому складали в
погано прикриті ями…
Знаєте,
я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять… Цілих дванадцять...». Кінець цитати.
«Білі
мішки» - це метафоричний образ повішених,
яким
перед стратою накидали на голову мішки, щоб присутні не бачили їхніх облич.
Ниви
у червні, Сонце, Зозуля, Жайворонок –
це
ті сили природи, які допомагають фізичному й моральному відновленню ліричного
героя.
Чому
дійовими особами є саме Ниви у червні?
По-перше,
саме в цей період автор був у селі Кононівка,
по-друге,
ниви в червні тільки починають набирати сили: трави налилися сонцем, буяє
зелень.
Тому
це і є образ життєвої енергії, якої так бракує головному герою і яку він
відновлює завдяки природі.
Серед
краси кононівських полів, головний герой чує кування зозулі.
Він
олюднює її, називаючи «найближчою приятелькою».
Саме
там, серед неба, колосистого моря пшениці, білої піни гречок, вусатого ячменю
несподівано як (цитую): «кує зозуля.
Б'є
молоточком у кришталевий великий дзвін — ку-ку! ку-ку! — і сіє тишу по травах».
Кінець
цитати.
Зозуля
– образ народний, що втілює надію і майбутнє.
Це
символ часу, років життя, які чекають героя.
Поговорімо
про наступний символічний образ — Три білих вівчарки.
«Поважна
Пава» – уособлює дворянство,
дурний
Оверко – принижене селянство,
а
«страшний Трепов» – це жандармерія
(до
речі, Трепов – це прізвище петербурзького генерала, який підписував смертні
вироки селянам).
Герой
проводить паралель між собою та тваринами на припоні, тобто на тому, чим тварин
прив’язують (мотузок, ремінь).
Як
металевий ланцюг тримає вівчарок, так і героя тримає залізна рука міста,
роблячи утомленим і знервованим.
Саме
після написання новели “Intermezzo” Михайла Коцюбинського почали називати Сонцепоклонником.
Він
не любив ховатися в затінку, часто залишався із сонцем на самоті і, як і його
герой, часто просив у Сонця сил.
Цитую:
«...засмали
мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була не доступною для комариного жала».
Кінець
цитати.
Сонце
– один із центральних образів, це і символ вічності та сили, і джерело краси й
життя на Землі.
Сонце
наповнює героя теплом, лікує його зболену душу.
Цитую
«Сонце!
… Я п’ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій…
Ти
тільки гість у моїм житті, сонце, бажаний гість…
Ловлю
останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, у лампі, у феєрверках,
збираю з квіток, із сміху дитини, з очей коханої.
Коли
ж ти гаснеш і тікаєш від мене — творю твою подобу, даю наймення їй “ідеал” і
ховаю в серці.
І
він мені світить». Кінець цитати.
Серед
звуків поля митець вирізняє пісню жайворонка
«…
дзвінку, металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її
переливів…
Хочу
спіймати, записати у пам'яті — і не виходить…»
Жайворонок
— не лише пташка, що єднає небо і землю, а й символ творчого піднесення.
Спів
жайворонка асоціюється в героя з арфою,
яка
в грецькій міфології була улюбленим музичним інструментом Аполлона —
покровителя мистецтва.
Тому
цей образ естетичного ідеалу письменника і виступає метафорою творчості як
найвищого призначення людини.
Герой
настільки зливається з природою, що губиться в часі й просторі, а село є лише
«нужденною купкою солом’яних стріх».
Серед
нив герой зустрів «звичайного мужика», селянИна, який пов’язаний з «людським
горем», ще одним художнім образом новели.
Саме
воно й повертає його до реальності.
Цитую:
«Він (селянин. — Авт.) говорив про речі, повні жаху для мене,
так
просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв і слухав, і
щось тремтіло в мені…
Говори, говори…
“П’ятеро
діток голодних чомусь не забрала гарячка”.
Говори,
говори… “Раз на тиждень б’ють людину в лице”.
Говори,
говори!.. “Найближча людина готова продати”.
Говори,
говори!.. “Між людьми, як між вовками”. Говори, говори…». Кінець цитати
Такими
штрихами Коцюбинський розкриває події як психологічне переживання й витворює
художню красу новели.
Перепочинок
на природі вселяє в душу ліричного героя силу та прагнення розпочати активну
діяльність.
Щодо
поетики імпресіонізму. Для початку розтлумачмо, що це.
Поетика
з грецької означає «майстерність творення, техніка творчості».
Імпресіонізм
(від франц. «враження») – художній напрям, заснований на принципі
безпосередньої фіксації вражень,
спостережень,
співпереживань.
Що ж
імпресіоністичного має ця новела?
Визначімо
ці ознаки:
* у
центрі уваги внутрішній стан героя;
замість
послідовної зміни подій, уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
герой
не змінює світ, а «колекціонує» враження;
створення
повного враження через використання кольорової та звукової гам;
*
текст вирізняється асоціативністю та метафоричністю;
речення
часто уривчасті, активно використовуються безсполучникові та питальні
конструкції.
Отже,
сьогодні на уроці ми досліджували символічні образи
та
з’ясували імпресіоністичні ознАки письма Михайла Коцюбинського у творі “Intermezzo”.
Наступного
уроку детальніше поговоримо про те,
як
же автор зумів побудувати текст таким чином, щоб ми могли ці образи-персонажі
бачити, чути, сприймати дотиком та відчувати.
До зустрічі!
Початок тексту. Перейти в кінець.
Українська література . 10 клас .
Любі
десятикласники та десятикласниці, вітаю вас на уроці української літератури.
Сьогодні
ми поговоримо про пошуки душевної рівноваги героєм імпресіоністичної новели “Intermezzo”
Михайла Коцюбинського.
Як
вам відомо з попередніх уроків, у центрі зображення подій - душа ліричного
героя, тому основні композиційні акценти новели розкривають пошук ним душевної
рівноваги.
Основні
композиційні моменти: • зав’язка — утома ліричного героя та виїзд за місто;
•
розвиток почуття — відпочинок на природі; • кульмінація — зустріч із селянином;
•
розв’язка — приплив нових сил, заклик протистояти злу.
Ніна
Горик називає “Intermezzo” «своєрідною поетичною кардіограмою внутрішнього стану
митця», бо ж у пошуках спокою та гармонії ліричний герой переживає різне.
На
початку тексту він конфліктує із самим собою: прагне самотності і розуміє, що
втеча від людей є неможливою. Світ довкола є чужим та прагне
цитую:
« » «…виссать мене, всю мою кров, як той вампір». Кінець цитати
«Мене
втомили люди…», - каже нам герой. Утомився він від картин чужого страждання,
метушні людей.
У
душі невпевненість, розгубленість, тривога і роздратування.
Цитую:
«А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі,
близькі й сторонні —
і
всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на
душі моїй сліди своїх підошов.
Затулю
вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний!». Кінець цитати.
Після
приїзду героя дивує тиша, коли він чує навіть калатання власного серця.
Серед
степового раю душа героя зцілюється, його інтермецо протікає серед «безлюддя,
тиші і чистоти». В одному з моментів герой навіть дивується:
Цитую
... «Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить,
що мені вже бракує товариства людей?»
Наприкінці
свого інтермецо він знову стикається з людським горем і приймає його:
Цитую..«Ага,
людське горе, ти таки ловиш мене? І я не тікаю! Вже натяглися ослаблені струни,
вже чуже горе може грати на них!»
Душа
головного героя готова до боротьби, умиротворена і заспокоєна.
Цитую:
«Покірливо дав я себе забрати, і поки залізо тряслось та лящало, я ще раз,
востаннє, вбирав у себе спокій рівнини, синю дрімоту далеких просторів…
Прощайте.
Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…». Кінець
цитати.
Сонце,
Ниви, Жайворонок лікують душу, і Залізна рука города більше не лякає ліричного
героя. Його інтермецо відновило сили та душевну рівновагу.
Важливо,
що в тексті ми виокремлюємо дві основні ідеї новели:
*
людина має мати глибокий духовний зв’язок із природою, лише єднаючись з нею,
вона може подолати втому, перепочити та набратися сил для нової боротьби;
*
роль та значення митця-громадянина в суспільстві.
«Intermezzo» –
новела імпресіоністична, через текст автор показує індивідуальність людини,
передає порухи її душі. Основні ознаки імпресіонізму в новелі:
*
зосередження уваги передусім на психологічному стані героя; * оповідь будується
на основі внутрішнього монологу героя;
*
незвичайне поєднання звукових і колористичних образів, ефект «кольорової
музики»; * настроєвість як основа сюжету.
У
новелі Михайло Коцюбинський зумів поєднати між собою звукові і зорові образи,
слухові та кольорові враження, а також тактильні відчуття.
Наприклад,
Цитую: «йду, гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Тихо
плине блакитними листами льон».
Або:
«Стою і слухаю. Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку,
того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна». Кінець цитати.
Новела
наповнена звуками, шумом і водночас тишею.
Галас
– це клацання «залізної руки» міста, поїзд, який не йде, а летить, мчить
уперед, торохкотить, уривки розмов пасажирів.
На
противагу цьому – тиша поля, просторів.
Важливою
складовою є кольори в новелі, які змінюються відповідно до настрою героя.
Скажімо,
зображення інтер’єру має не інформаційний, а настроєвий характер, відтворення
мінливих вражень та переживань.
На
початку новели переважають темні чорно-сірі тони; вони є і в місті, наповненому
«тисячами чорних ротів», і в селі, де – «десять чорних кімнат», чорна пітьма
меблів.
Чорний
колір неначе підсилює відчуття втоми та душевної кризи героя.
У
процесі перепочинку змінюються переживання героя, і колористика тексту яскраво
це демонструє через світлі відтінки.
«Зелені
ниви», «блакитні річки льону», «біла піна гречок», «золоте поле», «синє небо»,
«червоний кукіль».
Важливим
для Коцюбинського-імпресіоніста є не стільки опис дій ліричного героя, скільки
передача вражень від споглядання природи.
У
пейзажах автор максимально використовує мерехтіння кольорів, світлотінь, ми, як
читачі, чуємо, сприймаємо дотиком, часом навіть відчуваємо запах.
Цитую:
«Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного,
як текуча вода, пересипання зерна.
І
повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий
від себе блиск». Кінець цитати.
Або:
Цитую: «Раптом все гасне, вмирає. Здригаюсь. Що таке? Звідки? Тінь? Невже хтось
третій? Ні, тільки хмарка.
Одна
хвилинка темного горя — і вмить усміхнулось направо, усміхнулось наліво — і
золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба». Кінець цитати.
Михайло
Коцюбинський велику увагу приділив опису співу жайворонків.
На
думку Івана Денисюка, (цитую) «…це намагання вловити й зафіксувати в художніх
образах найделікатніші вібрації звуку.
Колір,
звук та рух взаємопроникаються в сміливих і точних образах». Кінець цитати.
Наприклад,
«А згори сипле та й сипле… витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і
свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито.
Он
зірвався один яскравий згук і впав між ниви червоним куколем».
Отже,
у пошуках душевної рівноваги герой переживає різний спектр емоцій: від
крайнього виснаження до поступового зцілення,
а
пейзаж виступає засобом психологічної характеристики.
Основними
ознаки імпресіонізму в новелі є зосередження уваги передусім на психологічному
стані героя;
використання
ефекту «кольорової музики» та настроєвість як основа сюжету. Дякую за увагу! До зустрічі!
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар