«Думи мої, думи мої…» – це текст, який відкриває збірку
«Кобзар» 1840 року
Він є увертюрою (тобто вступом) до збірки.
Чи думав 26-річний Шевченко, що цей твір вважатимуть
вступом до всієї його поетичної творчості?
Навряд.
«Думами» Шевченко називає всі свої твори, тобто тексти,
що відображають душевні переживання і розмірковування.
З одного боку, він називає їх своїми квітами, а з другого
– вони не приносять радості, цитую:
Ліричний герой твору мріє позбутися цих «дум» – думок,
через які в нього болить серце,
але не може.
Він перебуває «на чужині», тобто на чужій землі, далеко
від дому,
але подумки звертається до пам’яті свого народу, до
минулого, яке він ідеалізує
(як і будь-який митець-романтик).
Пригадаймо, що для українського письменника-романтика
джерелом такої романтизації є доба козацтва.
Для Шевченка джерелом знань про козацьку добу є, зокрема,
літературно-політичний твір на історичну тематику
«Історія Русів».
Цитую:
По всій території українських земель витають козацькі
душі,
навіть попри те, що Січі вже понад пів століття як немає.
Бо козаки завжди невидимо присутні, як і їхня слава,
і козацькі могили, і якась особлива енергетика.
Пригадаймо останні слова Тараса Бульби в однойменному
творі М.Гоголя,
коли він залишається прикутим до дерева й закликає
запорожців повертатися
цитую:
За жанром «Думи мої…» – елегія (ліричний вірш сумного
характеру).
Для Шевченка лихо є його власним, чиїмось, національним.
У цьому тексті він уперше (але не востаннє)
пише про свій страх – померти десь на чужій землі,
адже Петербург так і не став для нього рідним.
Цитую:
Кобзарі – це сліпі співці.
Чому Шевченко називає їх «дотепними»? Можливо, Шевченко
іронізує?
На противагу «дотепним» кобзарям-сучасникам він пропонує
тип кобзаря-месенджера – особистості,
яка проживає історичне минуле як частину свого особистого
теперішнього,
куди також вплетено особисте та національне майбутнє.
Шевченковий кобзар транслює «повідомлення» про актуальний
стан речей,
а його ліричний герой пропонує різні голоси, яким дає
можливість промовляти.
У збірці «Кобзар» також є образ кобзаря Перебенді.
Цитую:
Це й ознаменувало вибір назви для поетичної збірки.
Шевченків ліричний герой бере на себе спілкування з
природою та Богом
і оповідь про минуле свого народу.
Насправді, як показують дослідження, 90% творчості
кобзарів,
лірників і бандуристів мали релігійну тематику.
Завдяки цьому вони просили милостиню в місцях скупчення
людей,
найчастіше – біля храмів.
Шевченковий кобзар як ліричний герой – це кардинальний
відхід від тогочасної дійсності.
Адже він найперше є зберігачем пам’яті про золоту епоху –
період козацтва.
Через два десятиріччя після видання «Кобзаря» 1840-го
року самі кобзарі змінили свій репертуар,
помітно збільшивши частку пісень на історичну тематику.
Це, безумовно, відбулося внаслідок впливу поетичного
слова Шевченка.
Якими були 30–40 роки ХІХ століття на території
Російської імперії?
Період спаду колонізованих культур і української зокрема.
Якщо доти великим освітнім центром була Києво-Могилянська
академія,
то еміграція освічених кадрів у північну столицю —
Петербург,
домінування російської мови, здрібніння дворянства тепер
давалися взнаки.
Російська імперія впевнено утверджувала себе як
наступницю Київської Русі
та намагалася стерти будь-які проміжні етапи.
Першими страждали артефакти національної пам’яті (мова і
фольклор) та культурної спадщини (сліди козацтва).
Проте водночас в Європі це період розквіту романтизму як
літературного, так і політичного —
інтерес до народництва і звернення до народної мови.
Щоб зберегти пам’ять про минуле, важливо віднайти
традицію,
ниточку зв’язку з кількома поколіннями та вести діалог з
попередниками.
А хто був у літературі до Шевченка?
Найважливіші — Іван Котляревський і Григорій
Квітка-Основ’яненко,
тобто зачинателі поезії, прози і драматургії новою
українською мовою.
І одному, і другому класику Тарас Шевченко присвятив
вірші.
З одного боку, він віддавав їм шану, а з іншого —
проводив між собою та ними межу і вказував, що надалі з
цією народною мовою працюватиме саме він.
З Григорієм Квіткою-Основ’яненком Тарас Шевченко
листувався.
Він навіть звертався до Квітки з проханням надіслати
елементи українського народного вбрання —
дівочу сорочку, плахту, стрічки, щоб з них малювати
етюди.
У листуванні 1841-го року Квітка-Основ'яненко назвав
Шевченка
батьком української літератури, хоча був значно старшим.
Він сказав: «Роби, батьку, так далі».
Тож Шевченко — другий батько української літератури
(після Котляревського).
Пригадайте, коли ми вивчали сентиментальну Квітчину
повість «Маруся»,
то наводили цитату з листа Тараса Шевченка до старшого
колеги, цитую:
«Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце бачу, як, може,
ніхто на світі.
Ваша «Маруся» так мені вас розказала». Кінець цитати.
Тобто, по-справжньому глибоко пізнавши твір, можна
відкрити і душу автора.
Однак найсильніше Шевченка зачепив інший Квітчин текст.
У 1839 році в петербурзькому журналі «Отечественные
записки»
виходить російськомовний нарис Квітки «Головатый
(Материал для истории Малороссии)».
У ньому йдеться про Антона Головатого — кошового отамана
Чорноморського козацького війська.
Головатий — останній з представників козацької верхівки.
За 12 років після ліквідації Запорозької Січі
за дорученням царського уряду Антон Головатий та Сидір
Білий сформували військо для морських боїв,
зокрема російсько-турецької війни 1787–1791 рр.
Для Шевченка Головатий — останній з козаків, носій
традиції козацтва, батько отаман.
Пригадайте, коли ми аналізували тексти «Тарасова ніч» та
«Іван Підкова»,
то зауважували значення козаччини для Шевченка, його
внутрішню потребу романтизувати той період.
Літературознавець Іван Дзюба надзвичайно влучно зазначав:
«Він звернувся — хоч і «фрагментарно» —
до сторінок національної історії, до її героїчних
постатей,
протиставляючи бурхливе минуле сучасній оспалості
(це були ті «плачі» про минуле, які в Шевченка
запліднилися гнівом)».
Шевченко зробив знову актуальною естетику народної пісні
й балади.
У центр свого художнього світу він ставив людську
особистість з усіма її проблемами.
Так, ця особистість нарікає на долю, страждає, відчуває
самотність.
У першу збірку Тараса Шевченка «Кобзар» 1840-го року
ввійшов вірш «До Основ’яненка»,
написаний як посланіє-відповідь Григорію
Квітці-Основ’яненку на його нарис про Антона Головатого.
На початку Тарас Шевченко веде діалог з природою, він
сумує за козацькою минувшиною.
Цитую:
Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив!
Нема Січі; очерети У Дніпра питають:
«Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють?» Кінець цитати.
Немає більше ні Січі, ні керівників, які могли би
приймати рішення,
немає рішучих лицарів-захисників, які би захищали ідею.
Тут і чайка скиглить, і могили в степу, і червоні
козацькі жупани, які мали би накрити всі українські землі.
Цитую:
Не вернуться сподівані, Не вернеться воля.
Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани,
Не покриють Україну Червоні жупани! Кінець цитати.
Так, як колись, уже не буде — і Шевченко вважає це
втратою.
Цей фрагмент він емоційно підсилив єдинопочатком —
анафорою «не».
Цитую:
Слава не поляже; Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти. Кінець цитати.
Що було раніше?
Чиєю мовою ми розмовляємо?
Яку традицію продовжуємо?
Автор шукає відповіді на ці запитання в минулому.
Цитую:
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава, Слава України! Кінець цитати.
Поезія «До Основ’яненка» сповнена віри, адже якщо зовсім
нещодавно,
якісь пів століття тому, був козацький ватажок Головатий
—
це означає, що козацька традиція ще жива, усе можна
відновити та відбудувати.
Оповідач веде діалог з Головатим (батьком отаманом),
але водночас звертається до Основ’яненка, називає його
«батьком»,
він ділиться з ним, як зі старшим товаришем, своїми
думками та болями.
Цитую
А ти, батьку, Як сам здоров знаєш,
Тебе люде поважають, Добрий гол ос маєш;
Співай же їм, мій голубе, Про Січ, про могили,
Коли яку насипали, Кого положили.
Про старину, про те диво, Що було, минуло... Кінець
цитати.
Письменник пише про те, що «Тяжко… Жити з ворогами!»,
тобто бути на самоті серед «чужих».
Тут зауважуємо мотив самотності.
У «Думці» («Тече вода в синє море») Шевченко пише про те,
як почуватиме себе козак на чужині:
«Ні з ким буде поплакати, Ні поговорити».
Так і сам автор себе почуває у «чужій сторонці», а
навколо, у Петербурзі, – «чужі люде».
Їх розділяє не лише побут, але й мова.
Петербург був для Шевченка чужим — інша їжа, постійний
холод, безрадісні краєвиди.
Цитую
Нехай я заплачу, Нехай свою Україну
Я ще раз побачу. Кінець цитати.
Попереду Шевченка чекає кілька подорожей в Україну,
тому «свою Україну» він неодмінно побачить ще, але,
забігаючи наперед, скажу, що побачене його дуже
засмутить.
Ще один мотив, до якого звертається неодноразово Тарас
Шевченко, – страх смерті на чужині.
Цитую:
Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині,
Поки ляже в чужу землю В чужій домовині. Кінець цитати.
Пригадайте, у поезії «Думи мої…» він також припускав,
що може більше ніколи не повернутися на рідну землю й
померти далеко від дому.
Постать кошового Антона Головатого надихнула Шевченка на
ще один мистецький твір.
У листі до товариша Якова Кухаренка Шевченко просив
надіслати йому козацький одяг для того,
щоби точно змалювати костюм Головатого:
«Я думаю його нарисовать, що він стоїть сумний коло
Зімнього дворца, позаду Нева, а за Невою крепость...»
Отже, сьогодні ми відкрили для себе ще один вірш зі
збірки «Кобзар»
послання до старшого товариша Тараса Шевченка Григорія
Квітки-Основ’яненка.
Вірш «До Основ’яненка» 1839 р. виник як відповідь на
нарис Квітки про останнього з козаків —
кошового Антона Головатого.
У творі автор сумує за козаччиною і намагається
розповісти сучасникам —
хто ми є і звідки походимо, «чиї ми діти».
Це один з трьох творів «Кобзаря», який шукає відповідей у
добі козаччини.
Поряд з поезією «До Основ’яненка» стоять також поеми
«Тарасова ніч» та «Іван Підкова».
Завдання 1
До кого з героїв Григорія Квітки-Основ'яненка звертається Тарас Шевченко у вірші «До Основ'яненка»?
Завдання 2
Вірш «До Основ'яненка»
Завдання 3
До кого звертається оповідач у фрагменті вірша «До Основ'яненка»?
«Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!»
Завдання 4
Який мотив простежуємо в рядках з вірша?
«Утни, батьку, орле сизий!
Нехай я заплачу,
Нехай свою Україну
Я ще раз побачу,
Нехай ще раз послухаю,
Як те море грає,
Як дівчина під вербою
Гриця заспіває.
Нехай ще раз усміхнеться
Серце на чужині,
Поки ляже в чужу землю
В чужій домовині.»
Завдання 5
За жанром вірш «До Основ'яненка» — це
Завдання 6
Усі варіанти про збірку «Кобзар» Тараса Шевченка правильні, ОКРІМ
Завдання 7
Перший твір Тараса Шевченка – це
Завдання 8
За жанром «Думи мої...» – це
Завдання 9
Функція пейзажу «Реве та стогне Дніпр широкий…» на початку твору «Причинна» -
Завдання 10
Твір «Думи мої…»
.png)
Немає коментарів:
Дописати коментар